Процесс производства
План
1. Процес виробництва
2. Поняття світового господарства
Список використаної літератури
2. Поняття світового господарства.
Світове господарство — це сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжнародних економічних відносин.
У своєму розвитку світове господарство пройшло кілька етапів.
1. Доіндустріальна стадія виробництва — кінецьXVIIст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.
2. Початок XVIII — середина XIXст. Характеризується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.
3. Кінець XIX — початок XXст. Саме в цей період завершилося формування світової системи господарства на основі великого машинного виробництва.
4. Кінець 20-х середина 80-хроків XX ст. Після Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова економіка розкололася на дві основні системи — соціалістичну та капіталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної залежності. У цей період ринкова економіка суттєво трансформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно утверджувалась змішана економіка. Ринкову систему світового господарства в середині 80-х років XXст. утворювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих.
5. Кінець 80-х — початок 90-х років XXст. Визначальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-економічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування світового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відокремлення більшості країн Східної Європи від соціалістичної системи господарювання, ліквідація Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.
Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.
На розвиток світового господарства виливають такі чинники:
розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;
зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;
високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;
інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;
вирішення глобальних проблем тощо.
Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва. Основним її чинником став перехід розвинутих країн у 60— 80-ті роки XXст. на нову високотехнологічну базу з переважанням інформаційних технологій. Це спричинило бурхливу інтернаціоналізацію відтворювальних процесів у обох галузях - інтеграційній (через зближення, взаємопристосування національних господарств) і транснаціональній (через створення міжнаціональних виробничих комплексів). Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний історичний процес налагодження міжнаціональних формувань і стійких виробничих зв'язків між різними країнами, зумовлений розвитком міжнародного поділу праці, виробничою і науково-технічною спеціалізацією і кооперацією, внаслідок чого виробничий процес в окремо взятій країні стає частиною процесу, що відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Така об'єктивна історична тенденція охоплює всі країни незалежно від соціально-економічної системи чи рівня розвитку. Найважливішою стала економічна інтеграція, яка є певним міждержавним економічним об'єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод. У межах території країн-учасниць вона охоплює певні види господарської діяльності на особливих умовах порівняно з іншими країнами.
Міжнародна економічна інтеграція — процес зрощення, об'єднання економік різних країн на основі розвитку та поглиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях національних господарств.
Основою інтернаціоналізації та інтеграції національних господарств є міжнародний поділ праці (МПП). Усі країни світу тією чи іншою мірою беруть участь в МПП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, які зазнають впливу науково-технічної революції. Основними рисами МПП є міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва.
Міжнародна кооперація праці (МКП) є головною формою поділу праці у світовому господарстві. Це об'єднана діяльність працівників різних країн в однакових чи різних, але об'єднаних між собою процесах виробництва. МКП базується на міжнародній спеціалізації виробництва, яка є одним з аспектів МПП. Саме тому міжнародна кооперація і міжнародна спеціалізація виробництва є не лише формами МПП, а й важливими ознаками, що визначають його сутність.
Поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва зумовлює зростання об'ємів міжнародної торгівлі, яка за умов зростаючої інтернаціоналізації господарського життя є однією з перших форм міжнародних економічних відносин.
Міжнародна торгівля як наслідок МПП зародилася давно, а на початку XIX ст. набула форми світового ринку, на якому діяли майже всі розвинуті країни світу; це сфера товарно-грошових відносин, що охоплює пересування, купівлю-продаж товарів, послуг та інформації за межі державного кордону певної країни. Продавцями і покупцями в цій сфері економічних відносин є державні організації, фізичні та юридичні особи. Товари, що купуються і завозяться в країну, це імпорт, а товари, що продаються і вивозяться — експорт. Сума експорту та імпорту кожної країни становить її зовнішньоторговельний товарообіг. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду часу (рік, квартал та ін.) утворює сальдо торговельного балансу країни. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, або пасивним (від'ємним), якщо ситуація протилежна. Перевищення імпорту над експортом спричиняє зовнішньоторговельний дефіцит. Пасивне сальдо торговельного балансу покривають за рахунок національного доходу країни, оплачуючи золотом або конвертованою валютою. Нерідко вдаються і до кредитів країни-донора (постачальника) або міжнародних фінансових організацій (Міжнародний валютний фонд — МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МБРР).