План

Вступ

Модернізм – «Срібне століття» вітчизняної культури XX століття.

Що таке «Срібне століття»?

Символізм

Акмеїзм

Футуризм

Новоселянські поети

Живопис

Список використаної літератури

Сьогодні історики сперечаються про необхідність революції в Росії. Адже і справді напередодні першої світової війни Росія переживала економічний і культурний розквіт. У ній бурхливо розвивалася промисловість, організовувана вихідцями з російського купецького стану. Купці були людьми не тільки наживи, але високій утвореній. З надр цього середовища вийшли Володимир Набоков і Сергій Дягильов. До купецького прізвища належав і вождь російських символістів Валерій Брюсов. Росія жила, розвивалася. Вона займала сильні позиції на світовому ринку, не тільки промисловому і сільськогосподарському, але і культурному: тріумф російського балету в Парижі, сенсаційний успіх п'єси Горького «На дні» в Германії, нові російські журнали («Мир мистецтва», «Золоте руно»), свого поліграфічного виконання перевершуючі європейські аналоги. Що співпав з пануванням стилю модерном кінця XIX в. у інших областях мистецтва – живопиши, архітектурі, дизайні, в поезії він представлений плеядою «метрів» символізму. На порівняно невеликій географічній площі Москви і Петербургу щільність різноманітних художніх талантів була настільки висока, що їй немає відповідних прикладів не тільки в російській, але і в світовій історії. Одних поетів – великих, великих і просто значних – десятки. Аннеській, Блок, Гумільов, Бунін, Ахматова, Єсенін, Маяковський, Пастернак, Хлібників, Клюєв, Мешканець півночі, Білий, Сологуб, Бальмонт, Брюсов, Волошин, Іванови (Вячеслав і Георгій), Кузмін, Цветаєва, Ходасевіч, Гиппіус, Мандельштам – це тільки найпомітніші, да і то не все. В кінці XIX в. поезія почала тіснити з «привілейованого» місця прозу, вона сама тепер претендувала на роль виразника відчуттів, сподівань молодого покоління. У 1890-і роки перебіг модернізму ще до кінця не оформився. Він по образному виразу В.Брюсова «пробивався там і сям окремими струмочками».

Переживання кінця, «декадансу», стрімкого падіння в провалля, що охопило інтелігенцію навіть раніше реальної поразки Росії в російсько-японській війні, революції 1905-1907 років, відступів на німецькому фронті, кривавої громадянської війни з її мільйонами загиблих в творчості «нових» поетів спочатку мало чим відрізнялася від «скорботних» пісень цивільної лірики. Найбільш чуйні художники «срібного століття» жили з відчуттям страшного розладу між своєю культурою і життям Росії, яка у той час все ще залишалася країною селянською. «Срібне століття» відрізнялося крайнім суб'єктивізмом сприйняття миру. Література перестає бути правдивим віддзеркаленням реальності і виражає, скоріше, внутрішні переживання художників. Наприклад: центральним поетом майже всіма беззастережно визнавався А.Блок. Чому? Його полюбили, не розуміючи, по суті, в чому його трагедія, але відчуваючи безперечну її достовірність.

Епоха сама призначала своїх співаків і кумирів. І вони загострено переживали залежність від неї, бачили себе «блаженним» на цьому життєвому бенкеті деколи розкішно-карнавальному, деколи криваво-трагічному. Письменники «срібного століття» майже серйозно вважали себе ожилими героями Достоєвського: карамазовими, ставрогиними, раскольніковими. В той же час величезною популярністю користувалася естетика XVIII ст. з її масками, карнавалами, витонченими розвагами. У живописі це відбилося в картинах Сомова, Бенуа, Добужінського – художників з об'єднання «Мир мистецтва». У літературі згадуються «Балаганчик» Блоку і «Петербург» Білого. Але до тієї ж естетики частково відносилися філософські вечори в «Башті» В. Іванова, поетичні кабаре «Бродячий собака» і «Рожевий ліхтар», напівігровий-напівсерйозний «Цех поетів» Гумільова, «декадентська» дача у Фінляндії Л.Андрєєва, «простонародний» одяг і манери Горького, Клюєва і Єсеніна. Життя і мистецтво зазвичай розділені якимись межами. У мистецтві присутній елемент гри, умовності. У житті все серйозно, грунтовно, реалістично. «Срібне століття» розмило ці межі. У своїй побутовій поведінці люди «срібного століття» грали, але в той же час мистецтво серйозно визначало не тільки їх долі, але і життя цілої країни. Чи випадково, що найбільш талановитим прихильником революційної ідеології став поет-футурист Маяковський, до революції що шокував публіку своєю жовтою кофтою і цілком по-«декадентськи» розпад міської цивілізації, що відобразив, в поемі «Хмара в штанях»?

Письменником 90-х XIX століття став Горький з його сміливими, рішучими персонажами – Соколом, Данко, Мальвою, Челкашом, Лойко Зобаром. Вибух популярності раннього Горького в точності співпав за часом з початком широкої популярності радикального західного філософа Фрідріха Ніцше. Перші відомості про Ніцше проникли в російський друк в кінці 1892 р. А в 1894 р. популяризатором Ніцше виступив найвідоміший літературний журнал «Російське багатство» в особі його редактора Н.К.Міхайловського. Зокрема, Михайлівський поставив питання «Ніцше і Достоєвський», який потім став одним з головних тем західноєвропейської думки XX ст. Відмічені випадки майже буквального збігу висловів героїв Достоєвського з основними ідеями філософії Ніцше. Як точно відмітив Михайлівський, Ніцше і Достоєвський зближували не ідеали, а то, що «обидва вони з надзвичайною, особливою увагою відносяться до одних і тих же питань». Журнал «Російське багатство» придбав особливу популярність з 1892 р., саме тоді на чолі його встав відомий ліберальний народник, соціолог і літературний критик Микола Костянтинович Михайлівський. Окрім нього журналом керували В.Г.Короленко і Н.Ф.Анненській, брат поета І.Ф.Анненського. Цей журнал зіграв видатну роль в становленні нової літератури. Він зробив можливою зустріч старої, народницької літературної традиції з новим реалізмом Горького, Буніна, Купріна, Леоніда Андрєєва і ін. Михайлівський був строгим, але дуже уважним літературним критиком. Критичний розділ, який він вів в «Російському багатстві», називався «Література і життя». Але, проте, це не перешкодило йому бути чуйним до новаторських пошуків в літературі. Залишаючись внутрішньо чужим символістам, він, проте, одним з перших підтримав Д.С.Мережковського.

У XIX в. російська література випереджала в своєму розвитку живопис. Найзначніший напрям в живописі XIX в. – «передвижнічество», позначене такими великими іменами, як І.Н.Крамськой, І.Е.Репін, В.І.Суріков, В.Г.Перов, В.Е.Маковській, А.К.Саврасов, І.І.Шишкин, А.І.Куїнджі, І.І.Льовітан, зародилося услід і під безперечним впливом прози Пушкіна, Гоголя, Тургенева, Гончарова, Достоєвського, Салтикова-Щедріна. На рубежі XIX –XX ст. положення міняється. Нові ідеї в літературі і живописі народжуються майже одночасно. Живопис навіть випереджає словесність. Першим модерністським періодичним виданням в Росії став журнал «Світ мистецтва», організований молодими художниками А.Н.Бенуа, К.А.Сомовим, Л.С.Бакстом, Е.Е.Лансере, С.П.Дягильовим в 1899 р. У цьому плані живопис випередила словесність; літератори (Зінаїда Гиппіус і Дмитро Мережковській) були запрошені вести літературний відділ журналу, головною метою якого була пропаганда нового живопису. Журнал субсидував багатий російський промисловець С.І.Мамонтов, а з 1900 року він став отримувати урядову дотацію.

Душею живопису був естетизм. Естетизм – ціла життєва філософія, заснована на культурі Краси. Краса – Божественний зміст світу. Художник зобов'язаний слідувати законам Краси, не нав'язуючи їй вульгарних вимог соціальної користі. У передовій статті журналу під назвою «Складні питання» (автор С.П.Дягилев) мовилося про неприйняття «утилітаризму» і «направленості» в живописі. Нескладно здогадатися, що тут йшлося перш за все про «передвижників». Пафос дійсного мистецтва, на думку Дягильова, лежить у сфері всесильної краси і всевладдя особи художника. Естетичні декларації Дягильова багато в чому співпадали із заявами вождя символістів Валерія Брюсова. Картини Сомова, Бенуа, Бакста, Лансере, Добужінського сьогодні складають золотий фонд російського мистецтва почала XX ст., будучи прикрасою Російського музею, Третьяковської галереї і інших художніх сховищ. Неоціненна їх заслуга в розвитку книжкової графіки, відродженні інтересу до народних художніх промислів, історії російської іграшки і т.д. На сторінках журналу «Мир мистецтва» друкували свої перші твори Блок, Гиппіус, Розанців, Мережковській, Брюсов, Білий, Сологуб. Як критик в ньому виступав Корній Чуковській. Двадцяте століття починалося епохою «смутного» часу: війни, революції. Російська революція 1917 року поклала початок культурі радянського періоду. Російська література після 1917 р. розділила трагічну долю країни і розвивалася в трьох напрямах: література російського зарубіжжя – І.Бунін, В.Набоков, І.Шмельов і др.; література, не визнана офіційно і свого часу в СРСР що не друкувалася, – М.Булгаков, А.Ахматова, А.Платонов та інші; російська радянська література (по перевазі соціалістичного реалізму) – М.Горький, В.Маяковській, М.Шолохов і ін. У російському мистецтві 20-і роки XX ст. переважали модерністичні тенденції: у живописі – К.Мальовіч, в театрі – Е.Вахтангов, В.Мейерхольд, у кіно – С.Ейзенштейн, В.Пудовкин.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 23

Бесплатная работа

Закрыть

Модернизм - феномены культуры XX века

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.