Студія у домі Гінзбурга

З сім’єю Прахових Олександр Мурашко поріднився 1909 року, взявши шлюб із Маргаритою Августівною Крюгер, рідною сестрою Ганни Августівни Крюгер — художниці та скульптора. Дружиною Миколи Прахова й невісткою Адріана Вікторовича. Дітей у сім’ї Мурашків не було, згодом вони вдочерили дівчинку Катю, яка в заміжжі стала Катериною Олександрівною Гай.

Разом зі своєю своячкою Ганною Крюгер-Праховою восени 1918 року Олександр Олександрович Мурашко відкриває в Києві на Інститутській вулиці, на верхньому поверсі будинку Гінзбурга, знаменитого київського хмарочоса, «Художню студію О.Мурашка», у якій малюнка, живопису та скульптури водночас навчалося до ста чоловік. Досвід педагогічної роботи в Мурашка вже був. У 1909—1912 рр. він викладав у Київському художньому училищі, створеному на базі малювальної школи дядька. Директором училища з 1901 року став архітектор В.Ніколаєв. Увесь свій талант, досвід і навички, здобуті в Петербурзі, Парижі та Мюнхені, Мурашко клав на подолання рутини й застою у веденні курсу живопису. Проте, як написано в його біографії, під кінець третього року свого перебування там зневірився в можливості оживити цю справу та вийшов з училища. (До речі, училище, очолюване архітектором, дедалі більше спеціалізувалося на ужиткових видах образотворчого мистецтва і, зрештою, стало художньо-промисловим).

Вабили талант і популярність Олександра Мурашка, складена ним програма, його життєрадісний характер і нові педагогічні установки. Студія швидко стала популярною в Києві. Своєю програмою вона справді була цілком новим навчальним закладом у тодішній Росії. Від гіпсів, над якими раніше роками скніли учні, майже відмовилися. Уже в молодших класах майбутні митці починали малювати з натури вугіллям та олівцем: квіти, предмети, овочі. Малювали у два тони, із натури й олійними фарбами, а згодом — і повною гамою. У старшому відділенні переходили на вивчення постановки фігури, штудіювали не лише живопис, а й анатомію. «Переходили до малювання засобами олійної фарби, фігури людини, оголеної, а потім і вдягненої в різні костюми». А ще з самого початку навчалися виконувати ескізи на задані теми. А університетські професори читали лекції «Біологічні основи естетики», «Анатомія для художників»; викладали тут відомі критики, професора з історії філософії та мистецтв. Жвавий інтерес загалу викликали вечори «самодіяльного» мистецтва. Він мріяв зібрати навколо своєї студії найкращих художників і підняти її до рівня Академії мистецтв. А Київ, як раніше Мюнхен, мав стати «Українськими Афінами».

«Товариства»... Академія

Війна, що почалася влітку 1914 року, і всі наступні події зруйнували плани. Енергії та наполегливості діяльної натури Олександра Мурашка вистачило на ще одну шляхетну справу. Він став одним із фундаторів Товариства київських художників, створивши його 1916 року. Досвід у нього вже був. Після повернення з Парижа в Петербург він увійшов до групи вихідців з Академії мистецтв, яка вирішила організувати «Нове товариство художників» і почала клопотатися про затвердження проекту його статуту. Серед фундаторів товариства були відомі художники Д.Кардовський, Н.Латрі, М.Петров й ін. Найактивнішу участь у його створенні брав і О.Мурашко. В лютому 1904 року було затверджено статут і відкрито першу виставку.

Виставки «Нового товариства художників» проходили не лише в Петербурзі, а й у Києві, Вологді, інших містах Росії аж до 1915 року. Саме участь у них, як згодом і в деяких періодичних виставках київських художників, додавало популярності імені та працям Олександра Мурашка. Тепер він сам розробляв статут товариства київських художників, аби згуртувати колег-земляків і підняти рівень київських художніх виставок до рівня столичних та європейських.

У статуті в ці важкі роки основною метою та завданнями було визначено: «надавати як моральну, так і матеріальну тимчасову підтримку членам товариства». Передбачалося також організувати клуб, Будинок художників, членську платну бібліотеку, школу. Кінцева мета — створення Академії мистецтв. «Мені потрібна українська Академія мистецтв у рідному місті Києві, — говорив Мурашко товаришам і друзям, — де стільки світла, стільки краси». В архіві художника збереглися проекти статуту майбутньої Академії, оригінали й копії з правками його рукою та ті, над якими працю- вали з М.Праховим і 1916-го, і ще десь протягом 1917 року. Змінювався суспільний лад, змінювалися влади й усі устої. Змінювалося ставлення до мистецтва й погляди на його цілі та цінності. Доводилося правити документи, щоб відповідати й перезатверджувати. Є документ тих далеких років (одиниця збереження 23, Фонд Мурашка в НХМУ), у якому констатується: «Восени 1917 року гаряча мрія Олександра Олександровича здійснилася — в Києві відкрилася Академія мистецтв, у створенні якої він брав найенергійнішу участь. Відкриття Академії наприкінці листопада є справжнім святом для Олександра Олександровича, і він палко береться за роботу в Академії й усіма силами підтримує її та захищає від багатьох різноманітних нападок, яких вона не раз зазнавала в цей важкий і неспокійний час. Учні студії Олександра Олександровича майже всі перейшли в його майстерню, де разом із ним працювали до весни наступного року... Останні три-чотири місяця до смерті Олександр Олександрович виконував обов’язки ректора Академії». Хто написав ці рядки — історія поки що замовчує. Але вони — достовірні.

На фасаді Академії мистецтв України по вулиці Смирнова-Ласточкіна, 20 — бронзова меморіальна дошка-барельєф, присвячена дев’яти її фундаторам. Час був важкий, влади змінювали одна одну, і залежно від їхніх установок знімали та призначали ректорів. У різних документах першими названо й Олександра Мурашка, і Федора Кричевського, і Григорія Нарбута, і Василя Кричевського.

Останні дні...

Про останні дні життя Олександра Мурашка проникливо розповів Григорій Лукомський, український мистецтвознавець і художник-архітектор. У 1917—1919 роках їм випало працювати разом. У двадцяті Лукомський виїхав за кордон. Тоді ж (він помер 1928-го) видав у Берліні у видавництві «Грані» невеличку книжечку «Вінок на могилу п’яти діячів мистецтва. Пам’яті Г.Нарбута, В.Модзалевського, О.Мурашка, П.Дорошенка і К.Шероцького». Майже одночасно вони пішли з життя. П’ять сумних нарисів-некрологів. Найскорботніший присвячений О.О.Мурашку.

Я дозволю собі переказати деякі свідчення про останній день життя Олександра Мурашка.

Лукомський бачив Мурашка в день його смерті. «Був спекотний літній вечір. Олександр Олександрович при новій зміні влади залишився, по суті, поза службовими обов’язками в Академії, — пише Лукомський. — Антибільшовицькі війська йшли вже від Житомира на Київ. У ЧК був неабиякий сумбур. Було багато «помилок» через поспішність і невпевненість у владі. І те, що спіткало бідолашного О.О.Мурашка, — безперечно, одна з таких помилок...»

Разом із дружиною художник повертався з гостей у свій будиночок на Лук’янівці. Він не боявся ходити так пізно. У нього була перепустка, видана «Всевидавом». О першій годині ночі до нього підійшла компанія з трьох солдатів і заявила, що він заарештований, що може дружині віддати все, що при ньому є цінного, і що його негайно повинні повести на суд. Відчувши зле, Мурашко попросив, щоб і дружина супроводжувала його, але її силоміць змусили йти додому. «Ледь вона дійшла до ганочка будинку, як побачила, що чоловік кинувся від них тікати. Мабуть, за цю одну-дві хвилини Олександр Олександрович збагнув, що його ведуть не в ЧК, а просто в поле, на розстріл без суду, позаяк напрям, узятий його конвоїрами, був саме в бік виїзду з міста, а не на Липки. Знаючи чудово околиці й гадаючи, що солдати не знають так добре цих місць, він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і, потрапивши в сад, сховатися під покровом ночі. Але щойно він заліз у цю яму, як його піджак (мені врізався в пам’ять сірий костюм, у якому він був удень, за шість-сім годин до вбивства) за щось зачепився, і він застряг під парканом. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду... Його наздогнали. Момент — і він, можливо, був би врятований, — але постріл у потилицю — і смерть на місці. Безвісти пропали вбивці, цінні речі у дружини. «Випадок» коштував життя надзвичайно талановитому художникові України»...

На повному ходу завмер його кінь, заклякла стрімка карусель яскравого сліпучого життя... Труну, накриту «червоною китайкою», як «труну кошового» на конкурсній картині, студенти та спільнота від Академії до Лук’янівського кладовища несли на руках.

...Його називали першим українським європейцем, Сєровим і Кустодієвим України. Та він був Мурашком. Українським художником, який наважився на рівних змагатися з художниками Європи й малярами Росії, і академістами, і передвижниками. Він із ними дружив, учився в них, але залишався сам собою — Олександром Мурашком. Неповторним, надзвичайного таланту маляром. Майстром фарб. Майстром кольору. Неперевершеним українським портретистом.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 17

Бесплатная работа

Закрыть

Художник Александр Мурашко

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.