План

1. Архітектура української церкви наприкінці XVIII до наших днів

2. Національні традиції в культовій архітектурі України

3. Символіка українського православного храму

Бібліографічні посилання

3. Символіка українського православного храму

Джерелом православного світосприйняття є догмат про Бога — Творця усього сущого. Початкова біблійна фраза «Спочатку сотворив Бог Небо і землю» (Бут.1,1) означає, що світ видимий, речовий, земний, і світ невидимий, духовний — єдині в Бозі як їхньому Сотворителі.

Отже, відповідно до православного віровчення, суще складається з трьох областей. По-перше, області буття Божого, яка є абсолютно незбагненною, як незбагненний і відмінний від Свого творіння Бог — всемогутній Дух. По-друге, області небесної, вічної, поза часом і простором, де перебувають янгольські істоти і праведники. По-третє, області земної, тобто нашого світу, підлеглого законам часу і простору. Особливе місце в усьому небесному і земному належить людині, яка є вінцем творіння. Створена за образом і подобою Божою, людина покликана здійснювати в собі і собою гармонійну єдність трьох згаданих областей. Тому й у людській свідомості можливе цілісне сприйняття всього сущого. Тим паче, що й природа людини є трискладовою, утворюючи досконалу єдність духа, душі і тіла. Після гріхопадіння ця єдність була порушена, а людська природа — пошкодилася. Порушена гармонія природи і свідомості була відновлена у Господі нашім Ісусі Христі, Який відтворив у Своїй Особі початкову гармонію сущого. Господь своїм викупним подвигом на хресті, воскресінням і вознесінням обожив прийняте на себе людське єство і відкрив усім і кожному шлях до Царства Небесного.

Таким чином для православ’я характерно усвідомлення буття як богослужіння, в якому здійснюється освячення життя. Тому й храм стає тим місцем, де людина відновлює свій божественний образ через прилучення до Христа. Відповідно й символіка храма, його архітектура, живопис, богослужбові речі покликані бути проповіддю у формах, образах і фарбах, проповіддю, яка розкриває духовні істини, дає цілісну догматичну картину світу. Ось чому людська уява не повинна схилятися до довільної символотворчості.

Церковний символ — це не «умовний знак» того, що він зображує. Церковний символ таємниче містить в собі те, що він зображує, і тому відповідає своєму небесному чи божественному першообразу. Предметні, або речові церковні символи прийнято поділяти на знамення (або знаки) і образи.

Знамення передають духовне значення вічних істин, не зображуючи їх безпосередньо. Найперше знамення — це хрест, що нагадує про розп’яття. До знамень належать також зовнішні і внутрішні архітектурні форми храму, а також його деякі частини і все церковне начиння, що не має на собі ніяких зображень.

Образи — це священні зображення і предмети, що оречовлюють не тільки духовну сутність, але і зовнішню подібність Божественних і небесних осіб та предметів. До образів найперше належать ікони, Хрест Господень із розіп’ятим Спасителем, а також облачення духівництва. Предмети, згадані в Апокаліпсисі (вівтар з царськими вратами, горнє місце, семисвічник, престол, кадило, свічки, лампади, і навіть дим від кадила) є водночас і образами божественного Об’явлення, і знаменнями глибоких духовних істин.

Особливе місце в церковній символіці займають антимінс (шовковий плат) із вшитими в нього мощами святих угодників Божих, а також напрестольні Євангеліє і хрест. Вершина всієї символіки — Святі Дари, тобто Тіло і Кров Христові, без яких православний храм перетворюється лише на матеріальну оболонку, позбавляючись свого істинного призначення — бути не мертвим музеєм, а живим і духовним завершенням Всесвіту.

Богословським обгрунтуванням храмового символізму займалися видатні святі отці і мислителі. Найвідоміші з-посеред них — Діонисій Ареопагіт (Новий), св. Максим Сповідник та св. Симеон Новий Богослов — створили довершену систему, яка лежить в основі храмового зодчества всієї Східної Церкви, в тому числі і нашої Української Православної Церкви. Ця система, синтезована із місцевими архітектурними здобутками, стала потужним творчим джерелом, що живило і живить суто українське храмобудівництво вже понад тисячу років.

Було б великою натяжкою стверджувати, що всі стародавні українські зодчі були всебічно обізнані з усіма тонкощами візантійської храмової символіки. Та вони, маючи релігійну інтуїцію, жили в живому творенні символічних форм, і таким чином завжди правильно відображували співвідношення між Богом, духовним і земним світом, будовою всесвіту і трихотомічним людським складом.

Властиво українське храмобудівництво ніколи не вибивалося із суто православного контексту. Увінчані хрестами бані (а в разі їх відсутності — просто покрівлі) зв’язують небесний і земний простір в цілісний знак освяченого світу. Духовним осердям храму є вівтар у його східній частині, в центрі якого знаходиться святий престол, найсвященніше місце у храмі, місце присутності Слави Божої. Все, що відбувається у вівтарі, у світі вишньому, стає видимим у будові іконостасу. Іконостас між вівтарем і навою, середньою частиною храму, за православним вченням, не глуха стіна, а навпаки — система духовних вікон, крізь які стає видимим духовний світ. Тому храм без іконостасу — недовершений, неповний. Високий іконостас українських храмів — суто національне явище, що виникає з початку XV і остаточно формується наприкінці XVI сторіччя. Поява високого іконостасу, відтак, свідчить про високу побожність українського народу, що мимовільно підтвердили і деякі сусідні народи, запозичивши з України багатоярусні іконостаси. Таким чином громада вірних у наві має можливість живого і благодатного переживання присутності Христа. Третя частина українського храму — бабинець або притвор — служить місцем молитовної підготовки перед богослужінням, нагадуючи про необхідність очищення людського єства в разі бажання йти шляхом обоження своєї природи.

Храм зображує собою той святий і чистий стан усього сущого, в якому земне і небесне перебували до гріхопадіння людини, в якому вони тепер перебувають в Ісусі Христі, і в якому перебуватимуть повік після другого славного пришестя Христового. Тому православний храм своїми настінними розписами, іконами та архітектурними формами зображує і самий процес очищення і відродження у Христі людини і космосу в цілому. Отже тридільність українського храму означає відповідно: а) Триєдиного Бога в його окремій від творіння і незбагненній області буття, духовний і речовий світ; б) Божественне єство Христа Спасителя і Його людські душу і тіло; в) дух, душу й тіло людини.

Просторова орієнтація православного храму на схід обгрунтовується Святим Письмом і географією. По-перше, якщо плисти від темряви до світла, то необхідно плисти із заходу на схід. По-друге, на сході був рай (Бут. 2, 8). По-третє, Господь наш Ісус Христос, як Сонце Правди (Мал. 4, 2) прийде зі сходу і Сам іменується Сходом (Лк. 1, 78).

З точки зору свого призначення православний храм є ковчегом спасіння для віруючих людей. Тому традиційний український храм завжди споруджувався у вигляді корабля, у якого за щогли правлять бані, а за вітрила — хрести на них. Це особливо яскраво виявляється в архітектурних формах тридільних дерев’яних храмів — найпоширенішого і либонь найдревнішого в Україні типу православного храму. Втім, типологія українських церков за тисячоліття християнства в Русі–Україні склалася досить розмаїтою. Але не було серед них жодної споруди, яка не відповідала церковним канонам і випадала б із традиційної картини християнської символіки.

Так, храми у вигляді хреста в плані означали, що Хрест Христовий — основа Церкви і ковчег спасіння для людей. Храми круглі, або ротонди, свідчили про кафолічність, тобто вселенську соборність і вічність Церкви і Царства Небесного. Восьмикутні в плані храми знаменували собою Вифлеємську зорю і Церкву як провідну зорю до спасіння в житті майбутнього, восьмого віку.

Кількість бань на українських храмах теж була не довільною, а несла в собі глибокий віронавчальний і догматичний зміст. Традиційні три бані знаменують Святу Трійцю. Одна — єдність Бога і досконалість творіння. Дві — відповідають двом єствам Боголюдини Ісуса Христа. Чотири — Четвероєвангелію, або чотирьом кінцям світу. П’ять бань знаменують Господа Ісуса Христа і чотирьох євангелістів. Сім верхів — сім таїнств Церкви і сім Вселенських Соборів. Дев’ятибанні храми (наприклад, знаменитий Троїцький собор в Новомосковську) свідчать про дев’ять янгольських чинів. Тринадцять бань київського храму св. Софії — Премудрості Божої означають Христа і дванадцять апостолів.

Відтак український православний храм — не лише архітектура. Це гармонія Божого світу в її земній проекції, світобудова, взята у приступній для людини перспективі. Тому-то й будь-яка церковна споруда — не просто до ладу складена купа каміння чи дерев’яний зруб, а придорожній стовпчик на шляху від землі до Неба. Чи простіше, по-святоотцівському, — земне Небо…


Бібліографічні посилання

1.Лоїк Г., Степанюк А. Основи проектування українських церков. - К, 2000 -.. С. 51.

2.Кресальний Н.І. Софійський заповідник у Києві. - К, 190 - С. 58.

3.Каргер М.К. Стародавній Київ. - М.-Л., 1991 -. Т. 2 -. С. 357.

4.Ранінскій Ю.В. Пам'ятники архітектури і містобудування. - М, 1999 - С. 22.

5.Асєєв Ю.С. Стилі в архітектурі України. - К, 1989 -.. С. 34.

6.Аліпій (Світличний), ігум. Церковна культура українське бароко // Православний вісник. - 2001 -. № 3 -. С. 42-43.

7.Логвин Г.Н. Українське мистецтво. - М, 1963 -.. С. 73.

8.Асєєв Ю.С. Стилі в архітектурі України. - К, 1989 -.. С. 69-70.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 20

Бесплатная работа

Закрыть

Украинский культовая архитектура конца XVIII в. в XXI веке

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.