Культура Древнего Рима
ПЛАН
1. Етапи розвитку культури Давнього Риму
2. Римська правова культура
Література
1. Етапи розвитку культури Давнього Риму
Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40–томної “Загальної історії” Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.
Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями. Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.
Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.
Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.
Самобутність давньоримської культури
До наших днів поширена думка про те, що давньоримська культура не самобутня, бо римляни намагалися наслідувати недосяжним зразкам класичної грецької культури, переймаючи від них майже усе і практично не створюючи нічого власного. Однак новітні дослідження твердять про самобутність культури Стародавнього Риму, оскільки вона являє собою певну єдність, що виникла внаслідок сполучення оригінального із запозиченими культурними інноваціями. Не слід забувати того суттєвого моменту, що давньоримська і давньогрецька культури формувалися й розвивалися на базі античної громадської общини. Весь стрій її визначав шкалу основних цінностей, якими так чи інакше керувалися всі її співгромадяни. До таких цінностей належали: ідея значущості та одвічної єдності громадянської общини за нерозривного зв'язку блага індивіда з благом усього колективу; ідея верховної влади народу; ідея найтіснішого зв'язку громадянської общини з її богами і героями, які піклуються про її благо. Таке сприйняття божества і в Греції, і в Римі відкривало простір вільним пошукам в області філософії, науки та мистецтва і в самій релігії, не пов'язаним догмами і канонами. Мала велике значення і відсутність касти жерців.
Необхідно відзначити й те, що політичне життя як грецьких полісів, так і Риму, боротьба лідерів різних напрямків, що прагнули заручитися підтримкою народних зборів, відкриті судові процеси, які відіграли неабияку роль в політиці та приваблювали безліч слухачів, стимулювали розвиток ораторського мистецтва, уміння переконувати, сприяли витонченості логічної аргументації, визначали методи філософії та науки. Східність багатьох рис базису створювала сприятливі умови для взаємодії культур і насамперед для впливу грецької культури «а римську.
Але східність ніяк не означає тотожності — Рим надто відрізнявся від грецького і насамперед афінського полісу. .Від початку свого існування Рим вів постійні війни із своїми сусідами, що визначило в значній мірі і його організацію, і весь лад життя, і історію. Якщо греки створювали міфи про богів і напівбогів,, то для римлян в центра їх міфологіїї був сам Рим, його героїчний непереможний народ, ті, хто боровся й загинув за його велич. Боги, за переконанням римлян, лише допомагали їм перемагати, виказуючи тим свою особливу прихильність до римського народу. Залізна військова дисципліна вимагала боннських чеснот — мужності, вірності, стійкості, суворої незламності, гордої гідності. Такі чесноти потрібні були не тільки для війни, а й для мирного життя, виконання обов'язку доброго громадянина. Свої особливості були й у стосунках патриціїв і плебеїв: першорядного значення набувала боротьба за різні закони, які виривалися плебеями у супротивників, що й зумовило особливу роль права в житті суспільства.
Обидві сторони використовували в своїх інтересах релігію, спершу дуже близьку до права. Міцний зв'язок релігії з правом, політичною боротьбою, з однією сторони, підвищував її значення в суспільстві, а з іншої — сприяв її формалізації, деталізації різноманітних засобів спілкування з богами, сприйняттю їх волі. Це виключало «політ» фантазії й власну ініціативу» в релігійній сфері, яка не стала джерелом поетичної творчості. Згадані відмінності багато в чому визначили шляхи засвоєння римлянами грецької культури.
Не дивно, що ми зустрічаємося тут з цікавим феноменом — якщо грецькі мистецтво і література благополучно були «пересаджені» до римського грунту, то грецька математика і логіка на ньому не прижилися. Логіка перестала бути моментом наукового пошуку, логічні знання античності ніби «всихали» в силу інтелектуального рівня споживачів римської культури, а також її практичності та тверезості. Через це сталося збіднення логічних традицій, для ранніх латинських перекладів характерні поверховість і плутанина в термінології. Все це пояснюється специфікою римської культури: сила, а не витонченість, і могутність, а не бистрота, масивність, а не краса, утилітарність, а не грація в повісякденному житті, факт, а не уява домінують в мистецтві: нещадно реалістичний портрет у живопису, велична скульптура з характерним« для неї рисами. «Сила, убрана у велич», — ось римський ідеал, що блокував розвиток логіки і математики.