План

1. Методологічні засади дослідження феномену культури. Поняття культурно-історичний тип – циклічний підхід і лінійний підхід

2. Феномен двовір’я в культурі Київської Русі

3. Стилістичні зміни в мистецтві України ХIV – початку ХVIII ст.

4. Духовна атмосфера в Україні. Кінець ХVIII – початок ХХ ст. (романтизм та реалізм на українському ґрунті). Становлення національної культури

5. Особливості розвитку української культури доби соціалістичного реалізму

Література

1. Методологічні засади дослідження феномену культури. Поняття культурно-історичний тип – циклічний підхід і лінійний підхід

Розкрити сутність і національні особливості культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном “культурологія” при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975рр). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обґрунтована її об’єктивність.

Формування та розвиток культури — складний, суперечливий процес, зумовлений певними закономірностями. Передусім розвиток культури детермінований об'єктивними законами та умовами суспільного розвитку. Культура значною мірою віддзеркалює стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни. Отже, вивчаючи, наприклад, середньовічну культуру, не можна абстрагуватися від рівня та особливостей феодального способу виробництва, інтересів феодалів та селян, відносин між ними, ролі релігії та ін.

Маючи власну внутрішню детермінацію, культура не лише відображає суспільне буття, але й, володіючи власними творчими потенціями, саморозвивається, справляючи при цьому активний зворотний вплив на розвиток суспільства та особи в цілому. Розуміння умов виникнення будь-якої культури передбачає погляд на неї зсередини, тобто осмислення тієї особливої внутрішньої взаємодії, яка безпосередньо визначає її унікальність. Структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура – це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське “Я”.

Невипадково тепер культурологи ведуть мову про “культурне поле” людської діяльності. В історичному аспекті це поле формується штучно і певною мірою виступає як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. У такому розумінні культура виконує функцію середньої ланки в системі взаємозв’язків “людина - природа”, тобто утворюється система “природа – культура - людина”. Такий зв’язок є істотним, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини.

Процес формування та розвитку культури не піддається однозначному раціональному плануванню, як, припустимо, проектування та впровадження якоїсь технології. Очевидно, що можливо і необхідно проектувати умови, що сприяють розвитку природи та культури (спираючись на знання об'єктивних закономірностей їхнього розвитку), але неможливо маніпулювати органічним процесом їхнього саморозвитку. Стратегія «повернення річок» згубна для природи, тим більш неприпустима для культури, оскільки таємниця творчого саморозвитку останньої не піддається чисто технологічному препаруванню.

Незважаючи на зіткнення вельми різних культурних цінностей та тенденцій, можна виділити критерії прогресу людської культури в цілому. Йдеться про два взаємопов'язаних критерії: а) зростання загальнолюдського; б) розвиток унікальності. Правильному розумінню цих критеріїв заважають, з одного боку, абсолютизація класових особливостей, з іншого — форсування єдності світової культури. Звичайно, в класовому суспільстві не можна не враховувати класові особливості культури. Але чим вище суспільство розвинуте, тим більша питома вага в ньому загальнолюдських цінностей. Процес становлення загальнолюдських цінностей — це головне, що має бути простеженим в історії культури. Водночас конче потрібно враховувати самоцінність та унікальність регіональних або національних культур. Як єдність та взаєморозуміння людей у цивілізованому суспільстві не відміняють самоцінність та унікальність кожної з них, так і становлення світової культури не суперечить поліфонії культур національних.

Методологічні засади дозволяють розкрити сутність та особливості національної культури. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. У структурі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. До особливостей національної культури належать мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна свідомість, почуття національної гідності.

Вивчення походження, сутності культури має свою історію. Воно передусім пов’язане з такими галузями знань, як етнографія, мистецтвознавство, історія і філософія, і знайшло свій вияв у різних теоріях культури. Серед них найбільш типовими є еволюціоністська, антропологічна, філософська, революційно-демократична, а також циклічна концепція (або концепція культурних круговоротів) та інші.

Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського історика Е. Тейлора (1832—1917) та інших дослідників. Її виникнення пов'язане з узагальненням емпіричних етнографічних матеріалів і визначенням закономірностей розвитку історії культури. Сутність еволюціоністської концепції культури полягає в тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії:

дикість, варварство, цивілізацію. На різних ступенях розвитку народи живуть окремо і відповідно створюють власну культуру. Але посилення контактів між державами, зближення народів, обмін досягненнями культури зумовлює спільність культурних цінностей і засвоєння їх людством. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури (або циклічного коловороту) вважається італійський філософ Дж. Віко (1668—1744). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як "друге варварство".

1. Динаміка розвитку культури. Поняття. Культурно-історичний тип – циклічний підхід і лінійний підхід

Розкрити сутність і національні особливості культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном “культурологія” при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975рр). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обґрунтована її об’єктивність.

Формування та розвиток культури — складний, суперечливий процес, зумовлений певними закономірностями. Передусім розвиток культури детермінований об'єктивними законами та умовами суспільного розвитку. Культура значною мірою віддзеркалює стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни. Отже, вивчаючи, наприклад, середньовічну культуру, не можна абстрагуватися від рівня та особливостей феодального способу виробництва, інтересів феодалів та селян, відносин між ними, ролі релігії та ін.

Маючи власну внутрішню детермінацію, культура не лише відображає суспільне буття, але й, володіючи власними творчими потенціями, саморозвивається, справляючи при цьому активний зворотний вплив на розвиток суспільства та особи в цілому. Розуміння умов виникнення будь-якої культури передбачає погляд на неї зсередини, тобто осмислення тієї особливої внутрішньої взаємодії, яка безпосередньо визначає її унікальність. Структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура – це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське “Я”.

Невипадково тепер культурологи ведуть мову про “культурне поле” людської діяльності. В історичному аспекті це поле формується штучно і певною мірою виступає як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. У такому розумінні культура виконує функцію середньої ланки в системі взаємозв’язків “людина - природа”, тобто утворюється система “природа – культура - людина”. Такий зв’язок є істотним, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини.

Процес формування та розвитку культури не піддається однозначному раціональному плануванню, як, припустимо, проектування та впровадження якоїсь технології. Очевидно, що можливо і необхідно проектувати умови, що сприяють розвитку природи та культури (спираючись на знання об'єктивних закономірностей їхнього розвитку), але неможливо маніпулювати органічним процесом їхнього саморозвитку. Стратегія «повернення річок» згубна для природи, тим більш неприпустима для культури, оскільки таємниця творчого саморозвитку останньої не піддається чисто технологічному препаруванню.

Незважаючи на зіткнення вельми різних культурних цінностей та тенденцій, можна виділити критерії прогресу людської культури в цілому. Йдеться про два взаємопов'язаних критерії: а) зростання загальнолюдського; б) розвиток унікальності. Правильному розумінню цих критеріїв заважають, з одного боку, абсолютизація класових особливостей, з іншого — форсування єдності світової культури. Звичайно, в класовому суспільстві не можна не враховувати класові особливості культури. Але чим вище суспільство розвинуте, тим більша питома вага в ньому загальнолюдських цінностей. Процес становлення загальнолюдських цінностей — це головне, що має бути простеженим в історії культури. Водночас конче потрібно враховувати самоцінність та унікальність регіональних або національних культур. Як єдність та взаєморозуміння людей у цивілізованому суспільстві не відміняють самоцінність та унікальність кожної з них, так і становлення світової культури не суперечить поліфонії культур національних.

Методологічні засади дозволяють розкрити сутність та особливості національної культури. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. У структурі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. До особливостей національної культури належать мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна свідомість, почуття національної гідності.

Вивчення походження, сутності культури має свою історію. Воно передусім пов’язане з такими галузями знань, як етнографія, мистецтвознавство, історія і філософія, і знайшло свій вияв у різних теоріях культури. Серед них найбільш типовими є еволюціоністська, антропологічна, філософська, революційно-демократична, а також циклічна концепція (або концепція культурних круговоротів) та інші.

Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського історика Е. Тейлора (1832—1917) та інших дослідників. Її виникнення пов'язане з узагальненням емпіричних етнографічних матеріалів і визначенням закономірностей розвитку історії культури. Сутність еволюціоністської концепції культури полягає в тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії:

дикість, варварство, цивілізацію. На різних ступенях розвитку народи живуть окремо і відповідно створюють власну культуру. Але посилення контактів між державами, зближення народів, обмін досягненнями культури зумовлює спільність культурних цінностей і засвоєння їх людством. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури (або циклічного коловороту) вважається італійський філософ Дж. Віко (1668—1744). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як "друге варварство".

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 38

Бесплатная работа

Закрыть

История украинской культуры

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.