План

Використання форвардних, ф’ючерсних контрактів, опціонів і їх вплив на формування прибутку

Вартість акціонерного капіталу

Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень

Література

Використання форвардних, ф’ючерсних контрактів, опціонів і їх вплив на формування прибутку

Форвардний курс – це курс, що використовується торговцями валютою для купівлі або продажу іноземної валюти в майбутньому. Існує різниця між поточним (спот) і форвардним курсом, що називається на форвардному ринку спредом.

Більшість валютних операцій проводиться комерційними банками, а інші операції виконують валютні брокери (brokers).

Брокери – це спеціалісти, які спрощують угоди між банками і замінюють прямі контакти між ними.

58 % усієї торгівлі валютою в США відбувається на поточному (наявному) ринку, в основному міжбанківському.

Наступною за величиною категорією є обмінні, або своп (swap), ринки. Своп – це одночасно і поточна, і термінова угода.

Серед інших основних валютних операцій варто назвати аутрайт форвард (outright forwards), тобто некомбіновані термінові угоди, опціони (options) і ф'ючерсні (futures) контракти.

Аутрайт форвард – це форвардний, або терміновий, контракт, не пов'язаний із поточним контрактом (spot transaction).

Ф'ючерсний контракт схожий на форвардний контракт у тому контексті, що він заздалегідь визначає валютний курс для обміну валюти в майбутньому. Проте він не настільки гнучкий, як форвардний, оскільки укладається на конкретні грошові суми і з конкретними термінами платежів, тоді як форвардний контракт можна в кожному випадку підігнати під визначений розмір угоди і терміни. Можливість укладення форвардного контракту залежить від характеру взаємовідносин клієнта з банком торговця, а ф'ючерсний контракт може бути укладений будь-якою особою через брокера на валютній біржі.

Ф'ючерс – цінний папір у вигляді стандартного контракту, що засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість валюти за обумовлену ціну.

Ф'ючерсна угода є обов'язковою для виконання. Відмінності між ф'ючерсом та форвардом наведено в таблиці

Таблиця

Порівняльна характеристика основних положень форвардних і ф'ючерсних контрактів

Положення контракту Форвардний контракт Ф'ючерсний контракт
Обсяг поставки Узгоджується покупцем і продавцем Стандартизований
Якість товару Узгоджується покупцем і продавцем. Товари більш низької чи високої якості продаються відповідно зі скидкою чи премією Стандартизовано, відхилення від встановленого стандарту незначні
Час поставки Термін визначається сторонами Наступає в майбутньому, однак стандартизовано біржею
Ціна товару Узгоджується покупцем і продавцем Визначається у процесі відкритих торгів
Виконання контракту Контракт закінчується поставкою товару Контракт ліквідовується
Регулювання угоди Національними законами про торгівлю Законодавством про ф'ючерсну торгівлю
Гарант угоди Відсутній Клірингова палата біржі
Публікація інформації про укладення угоди Відсутня Обов'язкова

Ф'ючерс – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу (валюти) у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.Ф'ючерс повинен мати такі реквізити:

назва контракту;

вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);

сторони контракту;

валюта контракту та його характеристики (вид та кількість валюти);

обсяг контракту;

розмір початкової маржі;

механізм визначення ціни на момент виконання;

ціна виконання;

одиниця виміру ціни;

термін виконання;

відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом;

порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту;

адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Ф'ючерсна угода – це типова торговельна угода: є предмет торгівлі, є суб'єкти (сторони) угоди, є умови її здійснення, що визначають спосіб передачі власності або права власності від одного суб'єкта до іншого. Проте фактична операція з купівлі-продажу ф'ючерсних угод (ф'ючерса) дещо відрізняється від звичайних торговельних угод.

Відповідно до світової практики укладання ф'ючерсного контракту стосовно покупця реального активу зветься "купівлею", а стосовно продавця реального товару – "продажем" ф'ючерсного контракту.

"Купити" ф'ючерсний контракт – це означає взяти на себе зобов'язання прийняти від біржі первинний актив (валюту) і з настанням терміну виконання контракту здійснити оплату відповідно до ціни та інших умов, встановлених на момент купівлі контракту.

"Продати" ф'ючерсний контракт – означає взяти на себе зобов'язання здійснити постачання або продати біржі первинний актив (валюту) у термін виконання ф'ючерсного контракту і отримати за нього від біржі відповідні кошти, згідно з ціною продажу цього контракту.

Процес купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів вважається завершеним після того, як виконано операції щодо порівняння і "очистки" даних про угоди і проведено взаємні розрахунки, що й називається клірингом.

Кліринг – складний і трудомісткий процес, особливо на великих ринках при великих обсягах продажу. На сучасних західних біржах за один день продаються мільйони ф'ючерсних контрактів.

Спочатку кліринг здійснювався в розрахунковій палаті. Потім почали створювати клірингові корпорації, які обслуговували одночасно кілька бірж.

Клірингова палата порівнює дані з кожної угоди з реєстраційними записами брокерів, "очищує" дані всіх угод, здійснених за день, з метою зведення до мінімуму числа переходу контрактів між брокерами.

Клірингова палата відстежує всі шляхи переміщення фізичних контрактів, які відхиляються за межі узгоджених дат, зменшуючи бухгалтерські розрахунки для брокерів, а також: здійснює розрахункові операції за угодами.

Формула для розрахунку вартості ф'ючерсного контракту матиме такий вигляд:



10.2

де Са – вартість ф’ючерсного контракту на біржовий актив (валюту);
Ца – ринкова ціна активу (валюти) на фізичному ринку;

П – банківський відсоток за депозити;

Д – кількість днів до закінчення терміну дії ф’ючерсного контракту або його закриття.

Якщо біржовий актив приносить визначений дохід, наприклад, дивіденд за акції або відсоток за облігації, тоді цей дохід необхідно вирахувати з банківської відсоткової ставки. Формула буде мати такий вигляд:


    10.3

де Па – середній розмір дивіденду за акції або відсотка за облігації.

На практиці ціна і вартість ф'ючерсного контракту не бувають рівні. Торгівля ф'ючерсними контрактами здійснюється відповідно до таких правил:

продавець контракту завжди працює на пониження ціни контракту, тобто він отримає прибуток в тому випадку, коли купить контракт за більш низькою ціною, ніж його продав;

покупець контракту завжди працює на підвищення ціни контракту, тобто він отримає прибуток в тому випадку, якщо продає контракт за більш високою ціною, ніж: його купив.

Розрахунок початкової маржі за відкритою позицією здійснюється за формулою:

10.4

де М – сума початкової маржі;
Цк – ціна купленого ф’ючерсного контракту на біржовому ринку;

Пм – відсоткова ставка початкової маржі.

Ставка початкової маржі складає декілька відсотків (1-10%) і коливається залежно від виду ф’ючерсного контракту і поточної ринкової кон’юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф’ючерсного контракту впродовж одного біржового торговельного дня.

Опціони

Опціон — це угода, яка надає покупцеві право, але не зобов’язання на купівлю (продаж) базових активів за фіксованою ціною протягом деякого періоду в майбутньому або на визначену наперед дату в обмін на опціонну премію.

Предметом купівлі-продажу опціонів можуть бути різноманітні фінансові активи: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф’ючерсні контракти і т. ін. У перекладі «опціон» (оption) означає вибір. Саме можливість вибору і є основною характеристикою опціонів.

В опціонній угоді, котра укладається між двома учасниками, зазначають кількість та вид базових активів, що є предметом купівлі або продажу, дату виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, фіксують ціну виконання. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка нази­вається опціонною премією, одержує право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію. Для продавця опціон є зобов’язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії. Покупець опціону не повністю звільняється від ризику, але обмежує його рівень розміром премії. Покупець опціону може вийти з угоди трьома способами:

здійснити своє право і пред’явити опціон до виконання;

продати опціон третій стороні;

знехтувати правом, наданим опціоном.

Опціон може бути виконаний лише за тією ціною, яка зафіксована при укладанні угоди. Ця ціна називається ціною виконання опціону, або ціною страйк. Залежно від умов виконання вирізняють два типи опціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути виконаний у будь-який день протягом зазначеного періоду часу. Для опціону європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Назви опціонів не пов’язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній практиці більшого поширення набули опціони американського типу як гнучкіші й зручніші для покупців.

Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон продажу — PUT (пут) і опціон купівлі — CALL (кол). Опціон PUT надає покупцеві опціону право продати обумовлену в контракті кількість базових активів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від продажу. Опціон PUT захищає від зниження цін на активи. Опціон CALL надає право купити обумовлену кількість базових активів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитись від купівлі. Опціон CALL захищає покупця від підвищення цін.

Покупець опціону відкриває довгу позицію (як за PUT, так і за CALL), продавець опціону займає коротку позицію за даною угодою, незалежно від виду опціону. Операції з опціонами можуть проводитись з метою страхування від ризику зміни цін на фінансові інструменти, за якими учасник має балансову позицію. Такий опціон називається покритим, а позиція — застрахованою. Опціон, використовуваний з метою одержання прибутку від різниці в цінах купівлі та продажу за відсутності відповідної балансової позиції, називається непокритим.

Опціони обмежують ризик їх власників розміром опціонної премії, але не обмежують потенційних прибутків. Опціон PUT реалізовуватиметься власником, якщо ціна спот базових активів стане нижчою за ціну виконання опціону. Різниця між ціною виконання М і касовою ціною У за мінусом опціонної премії Ор, виплаченої в момент придбання опціону, становитиме прибуток власника опціону. Оскільки ціни на базовий актив можуть зростати необмежено, то й прибуток власника потенційно необмежений. У протилежному разі, якщо касова ціна буде вищою за ціну виконання, власник не скористається правом, наданим опціоном PUT. Розмір його витрат дорівнюватиме розміру опціонної премії, яка не повертається (рис. 6.3). Отже, ризик власника опціону обмежений розміром опціонної премії, яку він втрачає, не скориставшись опціоном.


Рис. 6.3. Результати страхування для покупця опціону PUT


Рис. 6.4. Результати страхування для покупця опціону CALL

Власник опціону CALL реалізує своє право, якщо касова ціна У перевищить ціну виконання М (рис. 6.4). Опціон CALL дає право купити фінансові інструменти за цінами, нижчими ніж на спотовому ринку, і одержати прибуток. І в цьому разі опціонна премія — це максимальний розмір втрат, якщо власник не скористається своїм правом.

Для продавця опціону максимальний прибуток вимірюється розміром опціонної премії в разі, якщо власник не використає опціон. Якщо різниця між ціною виконання та касовою ціною перевищить розмір опціонної премії, продавець зазнає збитків.

Строго кажучи, опціони є інструментами страхування, а не хеджування ризику, але на практиці часто форварди, ф’ючерси, свопи та опціони розглядаються як інструментарій хеджування.

Опціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока. Опціонна премія в середньому становить 3 — 5% від суми угоди.

ЦІНОУТВОРЕННЯ ОПЦІОНІВ

Залежно від співвідношення поточної ціни У та ціни виконання М опціони поділяються на три категорії.

1. Опціони з виграшем — ITM (in the money). Ціна виконання такого опціону вигідніша покупцеві, ніж поточна ціна базового активу, оскільки у разі негайного виконання приносить прибуток. Справджуються співвідношення:

М < У для CALL, М > У для PUT.

2. Опціони без виграшу — АТМ (at the money). Ціна виконання дорівнює поточній ціні базового активу. У разі негайного виконання не принесе власникові ні прибутків, ні збитків. Виконується рівність М = У.

3. Опціони з програшем — OTM (out of the money). Ціна виконання нижча за поточну ціну активу для PUT і вища — для CALL (невигідна власникові). У разі негайного виконання покупець опціону зазнає фінансових втрат. Справджується співвідношення:

М > У для CALL, М < У для PUT.

Купуючи опціон, покупець виплачує продавцеві опціонну премію, яка складається з двох частин: внутрішньої вартості; часової вартості. Внутрішня (дійсна) вартість — це різниця між поточною ціною базового активу та ціною виконання опціону, яку можна одержати, негайно реалізувавши право опціону. Внутрішню вартість мають лише опціони з виграшем.

Часова вартість — це різниця між майбутньою (прогнозованою) ціною базових активів протягом періоду дії опціону та ціною виконання. Покупець опціону може обчислити часову вартість як різницю між опціонною премією та внутрішньою вартістю. Продавцеві опціону необхідно правильно визначити розмір опціонної премії, щоб не понести збитків у разі виконання опціону. Часова вартість опціону залежить від двох чинників: тривалості періоду дії опціону та стандартного відхилення ціни базового активу. Аналізуючи стандартне відхилення, беруть до уваги історичну мінливість ціни (за ряд попередніх періодів), а також власну думку та очікування продавця щодо майбутньої мінливості ціни базового активу. Чим ширший діапазон зміни цін, тим більша ймовірність коливань ціни і тим вищою буде часова вартість опціону.

Премія опціонів без виграшу або з програшем складається лише з часової вартості. Часова та внутрішня вартості опціонів змінюються з часом, оскільки постійно змінюються ціни активів на ринку. Між коливаннями ціни базового активу, який покладено в основу опціону, та ціною опціону існує певна залежність. Опціони можуть із часом втратити вартість, якщо ринкова ціна базового активу вигідніша, ніж ціна виконання, зафіксована в опціоні.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЦІОННОЇ ТОРГІВЛІ

Опціонні контракти укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринку. До 1973 року торгівля опціонами існувала лише на позабіржовому ринку. Учасниками таких угод є здебільшого банки та їхні клієнти — компанії, фірми. Іноді угоди укладаються на міжбанківському ринку, коли менший за розмірами банк купує опціони у великого банку. На позабіржовому ринку опціони використовуються як банківський продукт або послуга, що надається клієнтам. Такі опціонні контракти не стандартизовані і можуть укладатися на будь-яку суму та термін за потребами покупця. Позабіржові опціони звичайно виписує банк своїм клієнтам і точно пристосовує до їхніх потреб. Якщо клієнт вирішить не виконувати опціон, він може продати його лише тому банку, в якому він був придбаний. Тому в разі повернення опціону умови диктує банк. Він купить опціон лише за умови, що в нього залишилась часова вартість (тобто для банку має сенс виплатити деяку суму для ліквідації опціону).

Позабіржові опціони є низьколіквідними, вторинний ринок доволі вузький. Контракти на позабіржовому міжбанківському ринку укладаються за допомогою брокерів або дилерів, гарантію виконання бере на себе брокерська компанія. З розвитком біржової торгівлі опціонами обсяг позабіржового ринку скоротився.

Біржова торгівля опціонами відкрилася у США 1973 року на Чиказькій Біржі опціонів. Спочатку це були 16 опціонів на прості акції, які були на той час предметом активних торгів. Операції з опціонами на державні цінні папери розпочалися 1982 року. Завдяки високій ліквідності біржових опціонів та їх доступності біржова торгівля приваблива для учасників ринку.

Біржова торгівля опціонами за технікою багато в чому схожа на ф’ючерсну торгівлю. Біржові опціони мають стандартні суми та строки дії угоди, які збігаються з відповідними умовами ф’ючер­сних контрактів. Терміни дії більшості біржових опціонів закінчуються в березні, червні, вересні та грудні. Клірингова палата біржі дає гарантію виконання всіх опціонних угод, якими торгують на даній біржі. Біржові опціони, як і ф’ючерси, є високоліквідними похідними фінансовими інструментами.

Для участі в торгах учасник ринку має відкрити рахунок у брокерській фірмі і зробити гарантійний внесок. За наказом клієнта брокер купить чи продасть зазначену кількість опціонів будь-якого типу. Після здійснення операції купівлі опціону клієнт займає довгу, а після операції продажу — коротку позицію. Позиції можуть бути закриті укладанням офсетної угоди в будь-який момент часу або виконанням опціону в зазначені терміни. За проведення операцій з опціонами на біржі клієнт виплачує брокерській фірмі комісійну винагороду. Щодня клірингова палата провадить взаєморозрахунки за всіма відкритими позиціями учасників біржової торгівлі опціонами. Умови біржової торгівлі опціонами змінюються від біржі до біржі. Опціонні контракти використовуються здебільшого великими банками та фірмами у провідних фінансових центрах торгівлі. Невеликі банки та компанії віддають перевагу дешевшим інструментам хеджування. Опціонна торгівля доступна як юридичним, так і фізичним особам.

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ОПЦІОНІВ

Опціонні контракти мають важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насамперед ідеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону.

Перевага полягає також у тому, що прибуток власника опціону не обмежується, як це характерно для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик власника розміром опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту. Це дає змогу планувати діяльність у напрямку компенсації імовірних втрат за опціоном. Наприклад, компанія може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника. Існування біржового та позабіржового опціонних ринків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджування опціонами порівняно з іншими інструментами, оскільки для форвардних контрактів і свопів діє лише позабіржовий ринок, а для ф’ючерсів — лише біржовий. При використанні опціонів можна найточніше дібрати саме той тип опціону (американський, європейський), його категорію (ITM, ATM, OTM), вид торгівлі (біржовий, позабіржовий), які найповніше задовольняють потреби учасника. Різноманітність опціонів є однією з переваг цього виду деривативів.

Головний недолік опціонів — їх висока вартість. Для порівняння: форварди — комісійні не стягуються, ф’ючерси — витрати мінімальні, свопи — близько 1% від суми контракту, тоді як опціони — близько 3 – 5% від суми угоди і вище. Іншим недоліком є необхідність виплати всієї опціонної премії «наперед», тобто в момент укладання угоди. Недолік біржових опціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види фінансових інструментів, які не завжди відповідають потребам клієнтів.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 28

Бесплатная работа

Закрыть

Финансовый менеджмент 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.