ПЛАН

Поняття здоров’я і хвороби

Етіологія і патогенез хвороби

Перебіг і прояви захворювань

Запалення, гарячка, стрес

Пухлини, алергія   

Етіологія і патогенез хвороби

Етіологія(від грецького aitia - причина) - це вчення про причини і умови виникнення хвороби. З позицій детермінізму, кожна хвороба має свою причину. Це той фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, без якого неможливий розвиток саме даного захворювання. Причина обов’язкова і завжди матеріальна. Вона проявляє себе у взаємодії з організмом і надає специфічості викликаній нею хворобі. Наприклад, туберкульоз викликається паличкою Кока, гіпотермія - низькою температурою зовнішнього середовища, променева хвороба - іонізуючою радіацією, цинга - дефіцитом вітаміну С. В одних випадках зв’язок між причиною і наслідком очевидний, в інших - прихований, але не підлягає запереченню, що тільки ці і ніякі інші фактори здатні спричинити перелічені вище хвороби.

Згодом з’ясувалося, що наявність причини - це ще не наявність хвороби. Ніяких хворобливих змін не спостерігається, наприклад, у бацилоносіїв чи імунізованих осіб. Зате хвороби легко виникають у виснажених хворих, осіб старечого віку, дітей, а також у людей з несприятливими умовами побуту і праці. Отже, для того, щоб причина себе проявила, необхідні відповідні умови.

Підумовамирозуміють фактори, які самі по собі не спроможні викликати дану хворобу, але впливають на її початок, перебіг і закінчення. На відміну від причини, вони не обов’язкові для виникнення хвороби і не визначають її характерних ознак. Іншими словами, коли на організм діє причина, то хвороба може виникнути і при наявності, і при відсутності деяких умов. Відомо, що найчастіше причиною запалення легень виступає пневмокок. Як правило, хвороба починається на фоні простуди, яка знижує опірність до цього збудника, але якщо пневмокок надто вірулентний, він може спричинити запалення і без попередньої простуди.

Умови поділяються на сприятливі, тобто такі, що роблять організм схильним до захворювання, і несприятливі, які запобігають його розвитку. І ті, й другі можуть бути внутрішніми і зовнішніми. До внутрішніх сприятливих умов відносять спадкову схильність до певної хвороби, зумовлену особливостями генотипу, патологічну конституцію, яка проявляється діатезами, дитячий або старечий вік, іноді - стать. Із зовнішніх сприяючих умов найбільше значення мають голодування або нераціональне харчування, фізичне навантаження, тривалий емоційний стрес, перенесені раніше хвороби, холод, отруєння, іонізуюче опромінювання. Навпаки, перешкоджають розвитку хвороби такі внутрішні умови, як видовий і вроджений імунітет. Людина не хворіє на чуму собак і кішок, діти до одного року не сприйнятливі до кору і скарлатини, особи з серповидноклітинною анемією резистентні до малярійного плазмодія. До зовнішніх умов, що запобігають захворюванням, належить повноцінне харчування, правильна організація праці і відпочинку, заняття фізкультурою, гарний догляд за хворими, дітьми і людьми похилого віку.

Усі перелічені фактори, які були названі умовами, реалізують себе у взаємодії з організмом, впливаючи на йогореактивність. Цим терміном позначають фундаментальну здатність живого відповідати на зміни зовнішнього середовища доцільними реакціями. Підвищенням або зниженням реактивності, а значить і резистентності (опірності) організму до конкретного патогенного чинника пояснюється сприяюча або запобіжна роль умов у виникненні хвороби.

Серед сучасних медиків широкого розповсюдження набув термін“фактори ризику”. Ним позначають внутрішні і зовнішні умови, які збільшують вірогідність появи хвороби. Факторами ризику інфаркту міокарда вважаються артеріальна гіпертензія, ожиріння, цукровий діабет, гіпокінезія, куріння. До факторів ризику атеросклерозу належать стрес, ожиріння, спадкова гіперліпідемія, цукровий діабет.

Оскільки людина - істота соціальна, то дія патогенних чинників, як правило, опосередкована через соціальні фактори, які виконують роль умови. Добре відомі такі форми соціального опосередкування, як внутрішньолікарняні епідемії, масовий травматизм під час воєн, отруєння на виробництві, побічна дія ліків. Вплив фізичних факторів (температури, вібрації, прискорень) також має соціальне опосередкування - через житло, одежу, робоче місце, індивідуальні засоби захисту. Соціальну обумовленість мають хвороби, пов’язані з порушенням харчування - голодування, аліментарна дистрофія, квашіоркор, авітамінози. Деякі патогенні за природою чинники ввійшли в життя суспільства завдяки науково-технічному прогресу - електричний струм, іонізуюча радіація, ультразвук, наркотики, алергени, вибухові і бойові отруйні речовини. У зв’язку з соціальною організацією життя людини у неї з’явилися хвороби, не властиві тваринному світові - інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма. Зв’язок між соціальним оточенням і деякими хворобами настільки тісний, що це дало підставу назвати їх соціальними. Типовий приклад такої хвороби - туберкульоз.

Патогенні(хвороботворчі, надзвичайні)факториподіляються навнутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні). Середвнутрішніх факторівнайбільше значення мають патологічна спадковість і патологічна конституція.Зовнішні факторив свою чергу поділяються на кілька груп: механічні - удар, укол, стиснення; фізичні - електричний струм, ультрафіолетові та іонізуючі промені, тепло і холод, низький і високий атмосферний тиск, ультразвук, вібрація, прискорення, невагомість; хімічні - луги, кислоти, гемолітичні, гепатотропні і нейротропні отрути, блокатори ферментів; біологічні - віруси, мікроби, найпростіші, комахи та інші живі істоти і продукти їх життєдіяльності.

Патогенез(від грецькогоpathos- страждання,genesis- походження) - вчення про механізми розвитку і завершення хвороби. Воно має не тільки загальнопатологічний, але й філософський аспекти. До найважливіших проблем цього вчення належать такі: роль пошкодження у розвитку хвороби, причинно-наслідковий характер зв’язків між окремими ланками патогенезу, єдність структури і функції, співвідношення між загальним і місцевим, специфічне і неспецифічне в патогенезі.

Поштовхом, що запускає усі подальші механізми формування хвороби, виступає пошкодження. Залежно від природи, сили і тривалості дії етіологічного чинника, воно може проявитися на різних рівнях - біохімічному, клітинному і органному. Останнім часом особливу увагу привертають молекулярні механізми хвороби. Доведено, що первинний ефект іонізуючих променів полягає в іонізації крупномолекулярних сполук і молекул води з утворенням хімічно активних речовин (так званих вільних радикалів), які в свою чергу пошкоджують мембрани, ферменти і ядро клітини. Алерген після взаємодії з антитілом запускає каскад біохімічних реакцій, внаслідок чого в організмі нагромаджуються біологічно активні речовини - гістамін, серотонін та інші. Пошкоджуюча дія хімічних речовин часто пов’язана з гальмуванням активності ферментів.

Пошкодження може бути викликане короткочасною дією патогенного фактора або підтримуватися ним постійно протягом усієї хвороби. Патогенетичні механізми включаються в той самий момент, коли організм зазнав його дії, тому часто буває неможливо провести межу, яка б відділяла етіологію від патогенезу.

Після того, як виникло пошкодження, починається низка подій, які йдуть одна за одною і складають єдиний патогенетичний ланцюг. Кожна ланка цього ланцюга перебуває у причинно-наслідкових зв’язках з попереднім і наступним етапами патогенезу і має власні механізми розвитку. Не всі ланки патогенезу рівноцінні. З погляду практики важливо виділити серед них ту, від якої найбільше залежить, як буде формуватися хвороба. Цю ланку називають провідною. Наприклад, у патогенезі інфаркту міокарда провідною ланкою є порушення вінцевого кровообігу, у патогенезі мікседеми - зменшення синтезу гормонів щитовидною залозою. Впливаючи на головну ланку, можна обірвати патогенетичний ланцюг і зупинити прогресування хвороби.

Ланки патогенетичного ланцюга так зв’язані між собою, що кожна з них, будучи наслідком попередньої, стає причиною наступної. Але нерідко ця наступна не тільки зумовлює нові порушення, але й посилює попередні. Так замикається коло, яке у патології дістало назву порочного, або хибного. Розглянемо такий приклад. Серцева недостатність характеризується набряками, які виникають внаслідок сповільнення кровотоку і підвищення венозного тиску. Вихід рідини у тканини приводить до зменшення об’єму циркулюючої крові. Гіповолемія сприймається баро- і осморецепторами як загальне зменшення води в організмі. В результаті збільшується синтез альдостерону і антидіуретичного гормону і затримується додаткова кількість води. Це посилює набряки і ускладнює серцеву недостатність.

Функціональні зміни при пошкодженні завжди поєднуються із структурними. В деяких випадках патанатомічні знахідки складають основу пошкодження. При дії отрут, бактерій чи вірусів дистрофічні і некротичні зміни можуть захоплювати всю клітину, а механічні фактори здатні пошкодити цілий орган. Переплетення функціональних і структурних змін властиве кожній хворобі, і якщо сьогодні ми нічого не можемо сказати про матеріальний субстрат психічних розладів, то це лише означає, що він знаходиться за межами наших знань.

Пошкодження тієї чи іншої ділянки тіла викликає реакцію на рівні цілісного організму. Вона спрямована на усунення функціональних і структурних порушень, викликаних патогенним фактором, тобто на збереження гомеостазу. Характер загальної реакції залежить, звичайно, від місцевого процесу, але й реакція організму, з свого боку, справляє вплив на його перебіг. Наприклад, запалення, яке має багато типових ознак місцевого процесу, супроводжується вираженими загальними реакціями - гарячкою, лейкоцитозом, збільшенням продукції антитіл та інтерферону. Ці реакції істотно позначаються на долі запалення як місцевого процесу і можуть докорінно змінити перебіг хвороби взагалі. Для практикуючого медика має значення, що відіграє провідну роль у розвитку даної хвороби - місцевий процес чи цілісна реакція. Коли у хворого, припустимо, виявлений фурункульоз, то важливо з’ясувати, якого він походження - чи це наслідок місцевого ураження волосяних фолікулів, чи прояв загального захворювання, наприклад цукрового діабету. Від цього залежатиме лікувальна тактика.

Хвороба відзначається поєднанням загальних (неспецифічних) і специфічних ознак. Неспецифічні реакції формуються в процесі еволюції як універсальні компенсаторно-пристосовні механізми і передаються по спадковості. Вони стереотипно вмикаються на будь-яке пошкодження. До них належать парабіоз, шок, стрес, гарячка та інші. Специфічними проявами вважаються такі, що властиві саме даній хворобі. Вони дозволяють розпізнати хворобу серед подібних їй, тобто здійснити диференційну діагностику. Специфічною ознакою цукрового діабету є гіперглікемія, подагри - гіперурикемія, В12-дефіцитної анемії - мегалобластоз (поява ядерних еритроцитів).

Відповідь організму на дію пошкоджуючого агента формується на грунті реактивності - однієї з найважливіших властивостей живих організмів. Реактивність визначає характер, тривалість та інтенсивність усіх загальних і місцевих реакцій на дію будь-яких зовнішніх подразників - і звичайних, і пошкоджуючих. Ці реакції в абсолютній більшості носять пристосовний характер і складають механізм опірності (резистентності). Проте в окремих випадках вони можуть втрачати пристосовну функцію, ставати надто інтенсивними і набувати руйнівного змісту. Такі реакції називають патологічними. Вони часто виникають на введення ліків - антибіотиків, наркотичних засобів. Деяким людям властива вроджена непереносимість до певних харчових продуктів - полуниць, молока (ідіосинкразія).

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 22

Бесплатная работа

Закрыть

Основы здоровья 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.