Особенности социально-экономического и политического развития Франции в конце XIX - нач. ХХ в. и установка Третьей республики

ВСТУП

Історія Третьої республіки у Франції кінця XIX - початку XX ст. представлена широким колом джерел й численною літературою. Найважливіші свідчення по демографічній, економічній і соціальній історії Франції цього періоду містять багаточисельні статистичні видання збірного характеру ("AnnuairesStatistique"), які публікують щорічно ряд спеціальних статистичних звітів по окремих галузях господарства, по вартості життя і зарплати, по страйковому руху, зовнішній торгівлі і т.д. Важливе значення мають офіційні урядовірозпорядження,опублікованів"Journaloficie",стенографічні парламентські звіти (палата депутатів і сенат), стенографічні звіти з'їздів різних партій і партійні програмні документи. Особливо важливим джерелом для цього періоду є преса - щоденні газети різної партійної орієнтації, центральні і місцеві, а також щотижневики і журнали. З газет для історії Третьої республіки найбільше значення мають розповсюджені реакційні буржуазні газети типу "LeTemps", які висвічували думку консервативної великої буржуазії, зокрема в питаннях зовнішньої політики Франції завдяки наближенню до міністерства іноземних справ: "Matin" (заснована в 1884 p.); "Figaro" (заснована в 1854 p.); "JournaldesDebars", пов'язана з провідними групами фінансової буржуазії. Для робітничого та соціалістичного руху найбільш важливі "Egalite", "Socialiste", які виходили в різні роки, і з 1904р. заснована Жаном Жоресом щоденна газета "Humanite".

До числа важливих джерел для розуміння політичної боротьби і самого духу епохи повинні бути віднесені промови, статті та інші виступи державних і політичних діячів, а також їх листування. Найважливішими серед виданих в різний час джерел такого типу є збірники промов, статей, листів Л.Гамбетта, Жюля Феррі, Ж.Клемансо, Вальдека - Руссо, А.Бріана, Р.Пуанкаре, а також діячів соціалістичного руху: Жюля Геда, Поля Лафарга, Жана Жореса ("Oevres", Paris, 1931 - 1939). Широко представлена для цього періоду і мемуаристика, спогади (в найрізноманітніших формах) таких діячів Третьої республіки, як А.Гієр, Ш.Фрейсіне, Гонто Бірон, Є.Спюллер, Жозеф Кайо, Раймон Пуанкаре, Жорж Луї та ін., мають велику цінність для вивчення політики правлячих класів.Багаточисельні "Жовті книги" - збірники дипломатичних документів міністерства іноземних справ, які випускали по слідах подій, доповнюються найпоширенішою (три багатотомних серії) публікацією французьких дипломатичних документів, що почали виходити під керівництвом професора П.Рєнувєна після першої світової війни. ("Document diplomatiques francais", 1871 - 1914).

Дуже важливим для розуміння розвитку класової, політичної і ідеологічної боротьби в Третій республіці, які мають особливу методологічну цінність є праці К.Маркса, Ф.Енгельса, які були учасниками політичних боїв тих років.

Загальний нарис історії Третьої республіки зроблений В.І.Антюхіною -Московченко в книзі "Історія Франції (1870-1918)" (М., 1963). Ряд проблем внутрішньої і зовнішньої політики Третьої Республіки розглянуто в книзі А.З.Манфреда "Нариси історії Франції XVU1 - XX ст." (М., 1961). Закономірно велику увагу історики приділили питанням історії французького робочого і соціалістичного руху кінця XIX - початку XX ст., вивченим світовою історіографією значно слабше, ніж, скажімо, історія німецької соціал -демократії. Початком цих досліджень вважають збірку "Соціалістичний рух у Франції" під редакцією Н.М.Лукіна, яка вийшла ще в 1934р. Слідом за цим були опубліковані дослідження В.М.Даліна - "Страйки і криза синдикалізму в передвоєнній Франції" (М. - Л., 1935), С.С.Бантке - "Боротьба за створення комуністичної партії Франції" (М., 1936), Т.В.Міліциною - "Боротьба течій в професійному русі у Франції" (М., 1937). Після другої світової війни увага дослідниківбулазосередженаголовнимчиномнапитанняхісторії соціалістичного руху. Роботи: І.Д.Бєлкіна про Геда й утворення робітничої партії ("Жюль Гед і боротьба за Робітничу партію у Франції", М., 1952), В.М.Даліна про соціалістичний і синдикалістський рух ("Люди та ідеї", М., 1970), Н.Н.Молчанова про Жореса ("Жорес"', М., 1969), Ф.Н.Момджяна про Лафарг ("Лафарг і деякі запитання марксистської теорії", Єреван, 1954), А.А.Тембіцькийпросоціалістичнупартіюпередвоєннихроків ("Соціалістичний рух у Франції в 1899 - 1917pp.").

Другою великою проблемою історії Франції епохи Третьої республіки, інтенсивно розробленою істориками, становлять питання зовнішньої політики і особливо російське - французькі відносини цього часу, що цілком зрозуміло, так як це був період складу і оформлення російське - французької спілки. Ця проблематика досліджувалась: В.М.Хвостовим ("Росія і німецька агресія в дні європейської кризи 1887р.", "Історичні записки", 1946, т. 18, crop. 201 - 254;"Франко - російський союз і його історичне значення". М., 1955, а також ряд розділів в "Історії дипломатії", т. 2, вид. 2, 1963); А.З.Манфредом ("Зовнішня політика Франції (1871 - 1891)". М., 1962), Ю.В.Борисовим (Російське -французькі відносини після Франкфуртського миру (1871 - 1875), В.І.Бовикіним ("З історії виникнення першої світової війни. Відносини Росії і Франції в 1912 - 1914pp."),Е.М.Розентамм("Дипломатичнаісторіяросійське -французького союзу на початку XX ст.",М., 1960).Багато етюдів, присвячених окремим епізодам французької зовнішньої політики, а також французької колоніальної політики періоду Третьої республіки, опубліковані в ряді журналів і збірників, у тому числі у "Французькому щорічнику".

Слабше розроблені питання економічної історії Франції цього періоду, монографічне досліджувались лише аграрні відносини і в відомій мірі також селянські рухи цього часу: робота А.І.Шнеєрсона "Аграрне питання у Франції" (М., 1948) і особливо монографія Ю.Т.Трунського "Основні тенденції економічної еволюції французького села" (1862 - 1962 pp.) ("Вчені записки Казанського педагогічного інституту", вип.LXX. "Проблеми загальної історії", зб. II. Казань, 1969).

Велика французька історіографія Третьої республіки в ідейному відношенні вкрай неоднорідна. Першими французькими істориками-марксистами були керівники французького робітничого руху Жюль Гед і Поль Лафарг, які написали ряд робіт історичного характеру (П.Лафарг. Соціалізм у Франції. Див.: П.Лафарг. Твори T.J.Geusde. Le socialisme au jour Ie jour. P., 1899; "Ca et la". P., 1914).

Пізніше декілька робіт з історії французького соціалізму, не звільнених від реформістських тенденцій було створено Олександром Зеваесом. (A.Zevaes. Histoire des partis socialistis en France., P., 1912; його ж Le Porti social iste de 1904 a 1923. P., 1923) і Полем Луї (P.Louis Histoire. du Porti socialiste en France. 1871-1914. P., 1922; його ж Histoire. du mouvement syndical en France, t. 1-2. P., 1947- 1948), які займалися переважно матеріальними умовами життя французького робітничого класу і його професійними організаціями. Значних успіхів французька історіографія досягає лише після другої світової війни, коли формуються кадри професійних прогресивних істориків. З робіт, які відносяться до історії Третьої Республіки, слід відмітити перш за все капітальне дослідження Клодо Вілара про французький соціалістичний рух кінця XIX - початку XX ст. (C.Willard Les guedistes. P., 1965. Скорочений російський переклад - К. Вілар. Соціалістичний рух у Франції 1893 - 1905рр. (Гедисти),М., 1969) і його ж праці з історії французького соціалізму.

Засновані на великому конкретному матеріалі дослідження Жана Був'є з економічної історії Третьої республіки, зокрема, з історії банківського капіталу (монографії про "Ліонський кредит", Ротшильдах, про "Панаму" та ін.) отримали заслужене визнання французької наукової преси (J.Bouvier. LesRolschilds. P., 1960; його ж Le credit lyonnais de 1863 a 1882. P., 1961; його ж Le krach de FUmon generale, 1878 - 1895. P., 1960) ЖанБрюа (J.Bruhat, M.Piolot. Esquisse de Fistoire de la C.G.T., P., 1966) і Лео Фігер (L.Figueres. Quelques aspects et quelques enseignements de Factivite de Jules Guesde et du« guedisme. "Cahiers du commumsme", 1955, №10 - 11, його ж Sur la positionde Jaures et du jourissisme dans Ie mouvement ouvrier francaise d'avant 1914. "Cahiers du communisme"', 1956, № 1-2 і 4) створили ряд робіт з різних аспектів французького робітничого руху цього періоду.

Історія французького робітничого і соціалістичного руху широко висвітлювалась істориками, близькими до французької соціалістичної партії. Тут повинні бути відмічені останні роботи Олександра Зеваеса (A.Zevaes. HistoiredelaTroisiemerepublique. P., 1946; його ж Histoire du socialisme et du communisme en France de 1871 a 1947. P., 1947), книги Д.Легу (Laigou. Hisloire du socialisme en France. P., 1962) і Ж. Лефрана (G.Lefranc. Le syndicalisme en France. P., 1966) з історії французького соціалістичного руху в роки Третьої республіки та ін. Історик, який став поза соціалістичною партією неопрудонистського напрямку Е.Доллеан створив ряд праць з історії французького робітничого і, зокрема, синдикалістського руху, багатими на фактичний матеріал. (E.Dolleans. Histoire du mouvement ouvner, m. 2, 1871 В 1936. P., 1948).

ПитаннявнутрішньоїісторіїТретьоїреспублікидослідженіз найбільшою повнотою історикамибуржуазно - ліберального напрямку. Серед багатьох робіт повинні бути відмічені, як найбільш повні і вірогідні: стара, що багаторазівперевидаваласязагальнаісторіяТретьоїреспубліки Ш.Сеньобоса (Ch. Seignobos. Le declin deFEmpire et Petablissement de la 3-е republique; revolution de la 3-е republique (1875 - 1914). Histoire de France contemporaine publ. sous la dir. de E. Lavisse, t. 7 - 8. P., 1921), багатотомні історичні огляди політичної, переважно парламентської історії Франції цих років Ж.Шастене (H.Chastenet Histoire de la Troisieme republique. V. 1 - 7. 1952 -1963) і М.Боннефу, (M.Bonnefous. Histoire de la Troisieme republique, n. 1 - 2. P., 1956-1957), які містилибагатий фактичний матеріал роботи М.Бомона (М.Bailment. La Troisieme republique. Lausanne, 1968), Ф.Гогеля (F.GogueI. Geographic des elections francaise de 1970 a 1951. P., 1951) та ін., які аналізували партійну структуру Франції і механізм функціонування партій. При значних індивідуальних відмінностях цих робіт спільним для них є очевидна перевага політичної історії, трактуючої до того ж досить вузько і здебільшого поверхово, - соціальному аналізу, що веде до відмови від пошуків соціальне - економічних, класових пружин, визначаючих розвиток суспільних процесів.

Ряд цінних за документальною оснащеністю праць з історії зовнішньої політики Третьої республіки створені істориками (Дюрозель, Костеллан та ін.), групуючими навколо академіка П.Ренувена (P.Renouvin. Histoirediplomatiquede 1870 a 1914. P., 1945), який приєднується до того ж ліберальне -буржуазногонапрямку,алестараєтьсяперемогтивузькодипломатичну трактовку питань зовнішньої політики.

Представники консервативного правого направлення (Габріель Аното, Жак Бенвіль, Мартіно, Р. Давід та ін.) створили ряд робіт з історії внутрішньої і зовнішньої політики Третьої республіки; нині ці роботи великого впливу не мають, вперше опубліковані в них дипломатичні документи багато в чому застаріли.

Мета і завдання роботи: розкрити сутність утворення Третьої

республіки у Франції кін. XIX поч. XX ст.

Актуальність роботи полягає в потребі висвітлення особливостей економічного розвитку Франції, її політичний лад і становлення Третьої республіки.

Робота охоплює період з кінця XIX ст. - поч. XX ст. Це досить цікавий, багатий подіями для Франції період. Основою при висвітленні даної теми служили події, які відбувалися у Франції у 1870 - 1914 роки. Зокрема, на початку XX ст. країна зайняла 4-е місце у світі за темпами економічного розвитку. Велику роль в економіці відігравало сільське господарство. У 1911 році у сільських районах проживало 56 % населення, 40 % якого займалися с/господарською працею. У французькій економіці велику роль відігравали банки. Франція за експортом капіталу твердо займала друге місце у світі після Англії.

У 1870 році у Франції проголошена Третя республіка. 1875 рік -прийнята Конституція; фактично, у Франції сформувалась парламентська республіка. Було проведено ряд реформ: амністовані учасники Паризької комуни, прийнято закон про свободу друку і зборів, безплатну світську освіту, свободу діяльності профспілок і організації страйків; узаконено як-державні триколірний прапор і гімн французької революції - "Марсельєза", 14 липня - день взяття Бастилії, став національним святом. Початкова освіта проголошена обов'язковою, безкоштовною і світською. Дозволено робітникам об'єднуватись у профспілки (синдикати).

Якщо у другій половині - наприкінці XIX ст. точилася боротьба між

монархістами і республіканцями, то на початку XX ст. - між правими(поміркованими) і лівими (радикальними) республіканцями. Найбільш яскравий вияв ця боротьба дістала у скандальних процесах, пов'язаних з будівництвом Панамського каналу та справою Дрейфуса.

Після виборів 1902 р. до влади прийшов блок радикалів і соціалістів. Господарями у країні стали радикали. Проведено реформи - прийнято закон про надання пенсії з 65 - річного віку і впровадження 8 - годинного робочого дня, церкву відокремлено від держави, проголошено рівність культів і свободу слова. З 1906р. прем'єр-міністром став Ж.Клемансо.

На президентських виборах 1913 р. був обраний Р.Пуанкаре - лідер крайнього правого угрупування республіканців. Боротьба з робітничим рухом, підготовка до війни стали головним завданням президента.

Французький народ не міг забути національного приниження, якого він зазнав після поразки у війні з Прусією. У Франції стали популярними ідеї реваншу за програну війну. Реваншисти закликали помститися Німеччині, повернути Ельзас і Лотаргінію. Провідником реваншизму був прем'єр - міністр Клемансо.

Прагнучи послабити Німеччину, Франція почала зближатися з Росією. У 1892р. між країнами підписана військова конвенція, а у 1893 р. - військовий союз. Розвивалися й економічні зв'язки.

Колоніальні загарбання Франції йшли у двох напрямках - на Далекому Сході, та в Африці. Франція стала другою після Британії колоніальною імперією. Колоніальна політика Франції призвела до загострення англо-французьких протиріч, але головним ворогом залишалася Німеччина. У 1899 p. укладено англо - французьку угоду, за якою Франція визнавала першість Англії у колоніальній політиці. Угода 1904р. поклала край суперництву цих країн в Африці. Франція визнала вплив Англії в Єгипті, Англія - інтереси Франції у Марокко. У 1907р. завершилося формування Антанти - франке-англо - російського союзу.

В кінці XIX століття Франція, не дивлячись на свою поразку в війні 1870 року, продовжувала відігравати важливу роль у світовій економіці та політиці. Однак вона втратила своє попереднє значення центра світового революційного руху. Це було пов'язано з серйозними процесами, які відбувалися в житті країни.