План

1. Об’єкт історичного пізнання 2

2. Михайло Олександрович Максимович 9

Список використаної літератури 16

Історизм Бердяев виводить як поняття, притаманне історичній науці і як такий, що "не пізнає, не розуміє -мало того, він заперечує "історичне", але це в цьому -другому періоді. Вчений стверджує, що пізнання таємниць "історичного" і повернення до "історичного" відбувається у третьому періоді, "коли катастрофічні моменти історії особливо сприятливі для побудови філософії історії, я маю на увазі, говорить філософ, такі катастрофи духу людського, коли він, переживши крах відомого життєвого історичного устрою і ладу, переживши момент розщеплення і роздвоєння, може співставити і протиставити ці два моменти - момент безпосереднього перебування в історичному і момент розщепленості з ним, щоб перейти у третій стан духу..."

Цей стан Бердяев вважає таким, який особливо є сприятливим для того, щоб піднімати питання філософій історії. А філософія історії, історичне пізнання для нього є одним із шляхів до пізнання духовної дійсності іє наукою про дух, який наближає до розкриття таємниць духовного житія.

В сучасних умовах розвитку української історичної науки особливого значення набувають теоретичні, методологічні проблеми. Це пояснюється зростанням ролі історичної науки для забезпечення будівництва незалежної держави і національно-культурного відродження України. Процес пізнання історії України вимагає нових поглядів на минуле для осмислення сучасних процесів у суспільстві й науці. Історична наука зміщує поступово акценти на вивчення України в контексті розвитку світової цивілізації, виділяючи окремі етапи і переди різних епох, які стосувались приналежності українських земель до різних держав. Таким чином, якщо кожна держава та її історіографія вбачали українські землі у фарватері своєї історії, то сучасна, історична наука суверенної України повинна мати власне спрямування на вивчення історичної ролі України і українців у всесвітній історії, враховуючи взаємовпливи та їх вплив на долю інших держав і народів.

Історичне пізнання є основою формування методології історичної науки в широкому розумінні слова (історія суспільства, історія природи, історія культури, історія держави і права тощо). Історія, як і кожна наука, має свою теорію і практику пізнання, пов'язану з її виникненням, становленням і розвитком. Саме з історії, де свого часу закладались, відокремились і галузились теоретичні основи інших наук про суспільство і природу. Теорія і практика історичного пізнання і пізнання буття взагалі наповнювались досвідом поколінь і кожного разу в інших умовах та відмінностях життя, внесених як людиною, так і природою.

Для досягнення мети історичне пізнання включає в себе три основні ланки: об'єктивно існуючу історичну дійсність, відтворюючі її джерела, суму науково-пізнавальних образів, які відновлють минуле за існуючими джерелами. В цій схемі немає принципової відмінності від тієї, за якою здійснюється пізнання в будь-якій іншій науці, і специфіка історичного пізнання пов'язана з більш значною питомою вагою другої ланки.

Існують інші підходи до характеристики історичного пізнання як категорії, яка відбиває неперервність історичного процесу, втілену в його поступальному русі. Кожний новий крок суспільства, розвитку людства спирається на весь його попередній досвід. Складаючи передісторію і передумову всьому теперішньому чи сучасному, минуле, втілене в ідеях, пам'ятках культури, матеріальних залишках, соціальних інститутах тощо, присутнє в сучасному і багато в чому визначає його обличчя.

Історія свідчить про те, що в сучасному завжди існують елементи минулого і майбутнього, від яких певною мірою, а інколи багато в чому залежить характеристика і подальша доля можливих шляхів переходу від сучасності до майбуття. Не завжди сучасне відкриває нові обрії поглибленого розуміння минулого. Вплив сучасності на історичне пізнання неоднозначний, оскільки неоднозначна власне сучасність, з позицій якої розглядається минуле. На кожному етапі життя суспільства є такі сили, що зацікавлені у всебічному пізнанні минулого, і ті, що залежно від різних причин суперечать цьому. Сучасність сприяє справжньому пізнанню минулого лише тоді, коли в історичних уявленнях відтворюються інтереси передових соціальних сил, які сповідують основні цінності - життя людини і людської цивілізації. Вони і повинні забезпечувати їх своєю діяльністю, своєю історичною місією.

Трудність визначення шляхів і проблем історичного пізнання полягає в тому, що в усіх його сферах присутня людина - головна дійова особа історичного процесу. Вона виступає історичною особою і творцем історії, а також як дослідник, осмислювач усього історичного досвіду. Людський фактор вносить у пізнавальний процес багато питань суб'єктивного характеру, що ґрунтується, в першу чергу, на духовності, відповідному професіоналізмі кожної особи, на рівні та можливостях інтелекту. Роль людини в історії визначальна вже тільки тому, що історичний процес не може бути без людини - його творця.

Людина і природа, людина і суспільство, нарешті, людина і людина (або люди), такі зв'язки, таке поєднання комплексу проблем важко піддається осмисленню, вивченню, дослідженню. Одночасно відбувається в історичному процесі та його пізнанні опосередкована чи безпосередня взаємодія людини з людиною, природою та суспільством. Пізнання і осмислення цього процесу досить часто, практично в усі часи підганялось до потреб владних або найбільш впливових соціальних верств і прошарків суспільства. В цьому випадку категорії історичного пізнання тлумачились і підбирались так, щоб створити "струнку наукову систему", розраховану на "замовника".

В таких умовах об'єктивність, реальність, істинність історичного процесу відступали на другий план і поступались суб'єктивним, викривленим і навіть спотвореним поглядам та оцінкам. Особливе місце в процесі пізнання займають переломні, перехідні роки та події, що стосуються реформ, криз, воєн, революцій тощо. Історія свідчить, що вона не може навчити не лише окремих людей, але й цілі суспільства, які з різних причин не сприймають і не використовують історичний досвід попередніх поколінь, а тому роблять не лише нові, але й повторюють старі, досить суттєві помилки, яких можна було б уникнути.

Об'єктом історичного пізнання є матеріальна і духовна культура суспільства, віднайдена і збережена як історичне джерело, а також людина. Аналіз і синтезування сукупності джерел в подіях і явищах дає можливість відтворити історичну реальність, а разом з вивченням життя і діяльності людей, рівня їх інтелектуального розвитку може відтворити найбільш повну картину історичного буття.

У процесі історичного пізнання чітко вимальовуються такі три функції, що визначають напрями дослідницької та наукової діяльності:

1) ретроспективна - спрямована на пізнання минулого;

2) презентативна - спрямована на усвідомлення і розуміння сучасності;

3) перспективна - спрямована І га передбачення і прогнозування майбутнього. Власне, всі ці три функції нерозривні, але у пізнавальному процесі котрась з них може бути основною визначати наукові інтереси дослідників.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 16

Бесплатная работа

Закрыть

История Украины 8

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.