План

1. Вплив історичних шкіл на формування історичного мислення 2

2. Михайло Сергійович Грушевський 3

Список використаної літератури 9

1. Вплив історичних шкіл на формування історичного мислення.

Викладені вище пояснення не дають вичерпної характеристики пізнавальному процесу. Попередні теоретичні розробки в різних країнах, у тому числі в Україні, не знайшли достатньої уваги навіть серед таких відомих вчених, як: М.Костомаров, П.Куліш, Д.Бантиш-Коменський, М.Грушевський та інші. Значну увагу вони приділяли фактичній історії України, щоб зберегти минуле для історичної пам'яті української нації та її майбутньої державності, хоча кожний з відомих у XIX - початку XX ст. українських істориків дотримувався певного світогляду.

Дмитро Миколайович Бантиш-Коменський (1788 - 1873) одним з перших намагався найбільш повно відтворити історію українського народу на основі значної кількості фактологічного матеріалу. В історіографічних оцінках його творчість розглядається як переобтяжена незначними фактами і якій притаманний консерватизм і некритичність.

Микола Іванович Костомаров (1817 - 1885) - один із засновників демократичної школи в історіографії. Його творчість наближена до народу, якого він вважає творцем історії, хоча чимало уваги приділив вивченню відомих історичних постатей, зокрзма, князів Володимира і Ярослава, Давила, гетьмана Хмельницького і Полуботка та інших. Усі твори Костомарова є зразком високої компетентності в історичній науці, написані з позицій достовірності фактів та історичної правди.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 - 1897) -представник ліберально-реформістської течії у політиці, історик, погляди якого багато в чому збігалися з поглядами В.Антоновича. Він схилявся до слов'янофільства, ще й позначилось на його працях.

Володимир Боніфатійович Антонович (1834 -1909) - автор теорії демократичності української нації, "безбуржуазності" та "безкласовості", на чому і ґрунтував свої численні праці з різних історичних наук. Він мав багато послідовників і створив свою історичну школу.

Теорії еволюціонізму у своєму світогляді дотримувався Михайло Петрович Драгоманов (1841 - 1895) - відомий український історик, публіцист, громадський діяч. Свої погляди на суспільство він формулював і висловлював, використовуючи соціологію та соціальні зміни. М.П.Драгоманов зауважував, що у світі все преміщується і рухається, в тому числі їх суспільне життя. Серед багатьох громадських діячів та істориків М.Драгоманов вважав історію України до кінця XVIII ст. складовою частиною Західної Європи, про що свідчили спільні риси культурного розвитку, зокрема Ренесансу і Реформації. Він був активним послідовником М.Костомарова і В.Антоновича, які стояли на позиціях романтичного позитивізму, але створив власний плюралістичний світогляд, в якому гармонійно поєднувалися лібералізм, еволюціонізм та конституціоналізм англійського типу і етичний (не політичний) соціалізм.

Сергій Олександрович Єфремов (1876 - 1939) мав власний погляд на історію, віддаючи належне людській особі її розуму, а також письменству. Важливим моментом суспільного життя вчений вважав усвідомлення трудящими масами своєї національної приналежності та національної індивідуальності, про що свідчать його праці, перевидані у 1993 р.: "За рік 1912-й", "Під обухом", "Більшовики в Києві".


2. Михайло Сергійович Грушевський

Михайло С. Г. (1866 - 1934)- історик, літературознавець, фольклорист. Автори нарису про його життя і творчість виділяють те, що його "наукова концепція неоднозначна і суперечлива". Вони мотивують це тим, що його участь в політиці та ідейній боротьбі впливала на нього як вченого, як впливала на багатьох вчених і навіть наукові школи. Як історик, М. Грушевський продовжує своїх попередників Д.Бантиш-Коменського, В.Антоновича та інших, працюючи над створенням єдиної синтетичної історії України. На основі своєї періодизації він працював над суцільною історією України, що вважав основною справою свого життя. Саме у його наукових працях присутні глибока теорія і практика пізнання розвитку людської цивілізації, частиною якої є Україна. У доробку вченого близько 2 тисяч праць з різних галузей науки. Така енциклопедичність знань давала йому можливість завжди бути на рівні вимог кожного наступного історичного періоду, на який припадало його життя.

М. Грушевський теж був прихильником еволюціонізму, як і М.Драгоманов. Проте він вважав, що в суспільному житті, в окремих сферах діють лише емпіричні закони. Вказував на те, що в суспільному розвитку відбуваються певні ритми, тенденції. Його прихильність до соціології і, зокрема генетичної соціології, дала можливість розрізнити предмет і методи цієї науки та історичної, особливо археології, яка займається дослідженням матеріальної культури, Соціологію він також ставив серед тих наук, які формували зачатки філософії історії. Вчений звертає увагу на те, що еволюція відбувається не лише в суспільстві, але й у пізнанні та мисленні, що веде до формування "інтелектуально - естетичної надбудови", про що згадує О.Пріцак у праці "Історіософія та історіографія Михайла Грушевського"(1991).

Ще в одній зі своїх праць О.Пріцак наголошує на тому, що "Михайло Грушевський не залишив ніякої теоретичної студії про свою історіософію та її джерела". Але термінологія його творів 80-90-х років XIX ст. вказує на прихильність до позитивізму. Причому молодий Грушевський був послідовником класичного позитивізму О.Конта і Г.Спенсера, з еволюційно-біологічною закваскою Е.Геккеля і утилітаризмом Дж. Мілля. Це означає, що він був прихильником еволюційного розвитку суспільства.

В основу історіософської концепції своєї історії України - Руси М. Грушєвський поклав три чинники: населення, територію, державу. Згодом це вилилося у дві доби життя українського народу - княжу, і нову - народну (козацьку), їх Грушєвський називає "тезою і антитезою, що доходить до синтезу в століттю українського відродження."

З 1903 р. М.Грушєвський познайомився у Парижі із соціологом М.Ковалевським і прилучився до соціології. Пізніше він заснував у 1919 р. у Відні Український соціологічний інститут. Його соціологічна історична концепція вказує на розуміння соціального процесу на основі вивчення біологічних, економічних та психічних факторів.

Нову українську історіографію у 1926 р. М.Грушєвський бачив як таку, що стає "на ґрунт позитивного методичного студіювання української історії в аспекті вивчення соціально-економічних обставин життя селянських мас". Хоча, слід зауважити, Грушєвський звертав увагу на історичні постаті і вважав їх продуктом епохи і середовища, але як позитивіст визнавав єдиного героя історії, "народ, маса народня". Він сприйняв три стадії історичного розвитку О.Конта: теологічну, метафізичну, позитивістську.

Про себе вчений висловлювався так: "Мій світогляд формувався в поміркованім ліберальнім напрямі з народницькими ухилами, з культурно-національною закваскою. Культурно-наукові інтереси поглиблювались, я закладав для них наукові підвалини не засобами школи, а приватної лектури; громадсько-політичний зміст лишився досить плиткий".

Плідна праця М.Грушевського як дослідника і фахівця з історії України на рівні світової науки створила солідну базу як для української історіографії, так і для історіософії.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 9

Бесплатная работа

Закрыть

История Украины 7

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.