Зміст

1. Інноваційна форма інвестицій

2. Теорія інвестиційного портфеля

3. Способи залучення капіталу

Список використаних джерел 

Суб'єкти інноваційної діяльності

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які прова­дять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кош­ти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Державні органи управління приймають активну участь в інноваційному процесі. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулюван­ня інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Зокрема: Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу ба­зу для сфери інноваційної діяльності; затверджупріоритетнінапрямиінноваційноїдіяльнос як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції: затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і рай­онних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інно­ваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної Рес­публіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інно­ваційних програм через державні інноваційні фінансово-кре­дитні установи (регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів; контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Рес­публіки Крим, обласних і районних бюджетів.

2.Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та за­ безпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України пропозиції що­ до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему за­гальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм еко­номічного, науково-технічного, соціального, національно-куль­турного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо ре­алізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє

створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяль­ності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кре­дитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпоряд­ковує ці установи спеціально уповноваженому центральному ор­гану виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних про­ектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів.

Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку про­позицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній га­лузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбо­ру пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузе­вих напрямів інноваційної діяльності й здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності: здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і по­дає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних про­грам і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх креди­тування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій ок­ремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з ме­тою державної реєстрації; здійснює державну реєстрацію інно­ваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних про­ектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції що­до створення спеціалізованих державних інноваційних фінансо­во-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці ус­танови; затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інно­ваційних, фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кре­дитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритет­них інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Дер­жавний бюджет України на відповідний рік; організовує підви­щення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності. Представницькі органи місцевого самоврядування сільські, се­лищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвит­ку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють кому­нальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам. Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх ком­петенції: розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних про­грам; залучають підприємства, установи і організації, розташо­вані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язан­ня проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті.

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство — це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, техно-парку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки й впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка високок­валіфікованих кадрів.

З метою створення та широкого застосування конку-рентноспроможних на світовому ринку нових технологій та на­укової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних струк­тур інших типів» за № 549 від 22 травня 1996 року.

Цим документом визначено, що інноваційною структу­рою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність, із визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентноспроможної продукції [6].

Найдосконалішими формами інноваційних структур си­стеми «наука — виробництво — соціальна сфера»є технополіси та технопарки. Створенню яких у розвинених країнах в останні десятиліття надається виняткове значення.

Технополіс — це науково-промисловий комплекс, ство­рений для виробництва нової прогресивної продукції або роз­роблення нових наукоємких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місце­вими і центральними органами влади [8, с. 42].

Функцією техпопо.пїсу є максимальне використання уні­кального науково-виробничого та трудового потенціалу велико­го міста, його зручного економіко-географічного положення че­рез формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

Основою технополісу є його науково-дослідний ком­плекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фун­даментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структу­рою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників. У склад технополісів можуть входити:

>науково-дослідні організації та установи;

>промислові підприємства;

>культурно-побутові об'єкти;

>комунальні та інформаційні мережі;

>проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

>фінансово-кредитні установи;

>торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Технополіс характеризує гнучкість для формування но­вих структур, перерозподілу ресурсів, утворення нових суб'єктів наукової, науково-технічної та промислової діяльності. Науково-дослідні, промислові та інші організації у ньому самоорганізу-ються на основі спільної інфраструктури та інформаційної ме­режі, певної спеціалізації, а роль органів управління обмежується створенням базової інфраструктури, вирішенням різних ор­ганізаційних питань, стимулювання науково-дослідної діяль­ності та сприятливого економічного клімату.

Зазвичай технополіси створюються в місцях розташу­вання найбільших співтовариств учених та університетів; поряд із найбільшими промисловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто — і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем населення.

Створення технополісів охоплює тривалий інтервал ча­су і відбувається в 4 етапи:

1-й — підготовчий, він займає близько 5 років;

2-й — етап створення базової інфраструктури техно-поліса, що розтягується на 15-20 років;

З й — етап розвитку технополіса з тривалістю від 10 до 20 років;

4-й — так званий комерційний етап, на якому напрямки наукомісткого технологічного процесу, що реалізуються технополісом, починають давати комерційну віддачу. Цей етап завершує створення й розвиток технополіса з визначеною для нього спеціалізацією.

Ключовими факторами успішного розвитку техно­поліса можна вважати розроблення радикального плану його формування, створення критичної маси талановитих учених, інженерів і підприємців, наявність тісних зв'язків академічної на­уки, промисловості та органів влади, широке залучення ризико-вого капіталу та інших фінансових ресурсів.

За експертною оцінкою в Україні доцільним є створення технополісу у Києві, який буде орієнтуватиметься на базові галузі мікроелектроніки, зокрема виробництво найновіших засобів циф­рового зв'язку; в Дніпропетровську — виробництво сучасних ін­формаційних систем на основі супутникового зв'язку; у Львові — виробництво робототехніки; у Харкові — двигунів тощо [11, с. 108].

Світовий досвід свідчить, що одним із найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних на­уково-технологічних парків.

Науково-технологічні парки, або технопарки, склада­ють організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важ­ливу роль у перенесенні високих технологій з області фундамен­тальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації на­уки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту кон­курентоспроможності продукції на світовому ринку.

Технопаркові структури — найдоступніша форма ко­мерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розви­неної ринкової економіки. Автор нової ідеї входить до складу технопарку з метою розвитку власного венчурного бізнесу.

Перший технопарк з'явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія). Ідея була про­ста: здати ділянку університетської землі в оренду компаніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозділів, що об'єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними групами.

Технопарк створюється для розвитку наукомістких тех­нологій, наукомістких фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з най­важливіших функцій технопарку — постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну, підмінну від інших парків організаційно-функціональну структуру.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 32

Бесплатная работа

Закрыть

Инвестиционный анализ

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.