План

1. Однорідні члени речення

2. Етикет

3. Монолог

4. Наріччя

5. Пропозиція

3. Монолог

Основними формами вираження усного ділового мовлення є монолог та діалог.

Усний монолог – це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, характер контакту мовця зі слухачами форми монологічного мовлення систематизують:

за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцистичний, судовий, виробничо-службовий, науковий, навчальний;

за ситуаційними ознаками виділяють два загальних різновиди – прямо контактний та посередньо контактний (різні форми монологічної мови по радіо і телебаченню).

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками є публічне монологічне мовлення. В ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій – уміле використання форм людського мислення (логічного, образного) та мовних засобів їх вираження.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – це один із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь – виголошується здебільшого керівниками держави.

Ділова доповідь –– виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації.

Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень.

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.

Виступ – це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення – „невелика доповідь на якусь тему”. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.


4. Наріччя

Межі між наріччями та їх говорами зумовлені лінгвальними та позалінгвальними факторами, а діалектні кордони постійно рухомі і включають взаємоперехідні (взаємопроникні) зони з мовними рисами сусідніх діалектних одиниць.

Поліське, або північне наріччя включає території сучасної Чернігівської області, північні райони Сумської, Київської, Житомирської, Ровенської та Волинської областей, а також південні райони Білорусії.

Південно-західне наріччя – це території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей, південні райони Житомирської, Ровенської, Волинської областей, деякі райони Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей, а частково в Польщі, Чехословаччині, Румунії.

Південно-східне наріччя утворюють території південних районів Київської і Сумської областей, Харківської, Ворошиловградської, Донецької, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей (в останніх чотирьох областях виняток становлять окремі райони), Кримської, а також суміжних районів Курської, Бєлгородської, Воронезької, Ростовської областей Росії і в Краснодарському краї.

Представника північного наріччя можна відрізнити за властивим йому виразним «аканням». Для представників південно-західного наріччя характерне послідовне оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, діалектне наголошування типу везе́мо, несе́мо, везе́те, несе́те У представників південно-східного наріччя м’яка, палаталізована вимова шиплячих.

У кожній із цих діалектних груп у свою чергу розрізняють окремі діалекти чи говори, групи говірок. Так, у системі поліських діалектів розрізняють групу лівобережнополіських, чи східнополіських говірок, а також правобережнополіські, чи середньополіські, волинсько-поліські, чи західнополіські говори, до яких прилягають і підляські, чи надбузько-поліські, говірки.

У системі південно-західних діалектів – волинсько-подільську (з дрібнішими одиницями – південноволинські та подільські говірки), галицько-буковинську (наддністрянські, покутсько-буковинські, східнокарпатські, або гуцульські, а також надсянські говірки), карпатську (північнопідкарпатські, або бойківські, середньозакарпатські, західнокарпатські, або лемківські, говірки) групи говорів.

У системі південно-східних діалектів знаходяться середньонаддніпрянські, слобожанські і степові групи говірок.

Південно-східні діалекти характеризуються поширеністю фонеми | і |, яка є наслідком подовження давніх етимологічних [о], [е], що опинилися в історично закритих чи в так званих новозакритих складах. У відкритих складах етимологічні [о], [е] зберігаються; пор.: піч < печь, але: вола, стола, печі та ін.

Поліські діалекти виявляються у переході звукового поля ненаголошеної фонеми |о| на звукове поле фонеми |а|; фонема | и | виступає лише як рефлекс давнього [ы], дуже широко представлена фонема | e |, в яких вона виступає не тільки відповідно до давнього сильного [ь] та етимологічного [е] у відкритих складах, а й у ненаголошених закритих, а також відповідно до давніх [Ђ] та [e] в ненаголошеній позиції.

Консонантизм, зокрема південно-західного діалекту характеризують такі риси: дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів втрачають свою дзвінкість (вашко, зуп та ін.); відсутнє подовження приголосних в іменниках середнього роду типу зілля (зіл'а – з'іл'е); відсутній вставний [л] після губних у дієслівних формах (ловjет, робjет), наявна палатальна вимова [с'], [з’], як [с”], [з”] (с”віт, з”вір’ ); наявні звукосполуки [ир], [ил], [ер], [ел], а в карпатських говорах і [ыр], [ыл] поряд із звичайними [ри], [ли] з колишніх [ръ], [лъ], [рь], [ль] (кирвавий, кервавий, кырвавий).

У частині полтавських говірок поширений особливий вияв [л] – ясенний або альвеолярний [л’], так званий напівпом’якшений “полтавський”: бул’á, мол’окó, ходи́л’и; у наддніпрянських говорах - протетичні приголосні [в, г, й] (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн), які у північних говірках часто відсутні (узóл, ýхо), наявна зміна звуків [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] (хвартýх, хвáбрика, хóрма), поява на місці [j] вторинного епентетичного приголосного [н’] (полумн’а, мн’акий); зміна сполуки [вн] на [мн] (рíмний), сполуки [чн] на [шн] (помішни́к) та ін.


5. Пропозиція

Це документ, у якому особа (установа) висловлює свої думки щодо методів поліпшення діяльності державних органів. громадських організацій, установ.

Р е к в і з и т и:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Повна назва організації — автора документа.

3. Адресат.

4. Адресант.

5. Назва виду документа.

6. Дата.

7. Місце написання.

В. Заголовок.

9. Текст.

10. Посада.

11. Підпис.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 11

Бесплатная работа

Закрыть

Делопроизводство и документоведение 9

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.