Делопроизводство и документоведение 8
План
1. Синоніми
2. Іменник
3. Огляд
4. Порядок слів
5. Синоніми
6. Протокол
4. Порядок слів
Порядок слів – це властиве цій мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує прямий порядок слів і зворотний (інверсія).
Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:
Підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою економіки в ХХ ст.;
Узгоджене означення (виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником) стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках;
Неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсозбереження;
Додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості.
Обставини вживаються довільно: Упродовж 1991 – 1996 рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні;
Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:
а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і формально мають однакове граматичне вираження, наприклад: Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч;Вчинок зумовлює слово;
б) у так званих реченнях тотожності: Мій батько – лікар (Лікар – мій батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія); Вчитися – це шукати (Шукати – це вчитися)
Зміна порядку слів може стати засобом привернення чи утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна порядку слів змінює логічний наголос у висловлюванні.
5. Синоніми
Синоніми (від грец. synonymos)– це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками цього значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв’язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:
а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:
дивувати – приголомшувати, потрясати;
б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:
говорити – мовити, через те що, позаяк;
в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:
століття – сторіччя;
Абсолютних синонімів у мові небагато. Поступово вони розходяться у значенні або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного.
Омоніми (від грец. homos – однаковий, onyma – ім’я) – це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії – наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного. Наприклад: дід1 – батьків або материн батько; дід2 – будяк; дід3 – сніп соломи чиочерету; дід4 – їжа з пшона та борошна; дід5 – назва танцю; стан1 – стоянка;воююча сторона; стан2 – талія; стан3 – умови, ситуація; стан4 – пристрій.
Джерелами омонімії є:
- випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) – деркач (віник); термін (слово) – термін (строк);
- розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) – переказати (гроші); сісти (про людина) – сісти ( про батарейку)
- словотворчі процеси: винний (вина) – винний (вино); безділля (неробство) – безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) – компостувати (компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) – ВАК (Вища атестаційна комісія);
- збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови – сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) – сто (100);
- збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) – лава (іт., розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) – клуб (англ., товариство, приміщення);
- засвоєння з різних мов: ліга (фр., асоціація) – ліга (іт., знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (нім., спечені глиняні вироби у вигляді цегли) – клінкер (англ., вузький довгий спортивний човен).
Суржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом») — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржика.
Деякі характерні прояви суржика (порівняно з нормативною українською мовою):[2], [14], [16]
1) вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди) тощо;
2) «українізовані» форми російських дієслів — здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), слідуючий (наступний);
3) «українізовані» форми російських числівників — первий, вторий;
4) змішування українських і російських форм невизначених займенників — хто-то (хтось), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось);
5) порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком — «по вулицям» замість «вулицями», «на російській мові» замість «російською мовою»;
6) утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);
7) утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком — відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);
8) слова і вирази, кальковані з російської — міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, досі, так як, бувший у користуванні, на протязі;
9) у вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);
10) активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях, ще й під наголосом (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Свєта, шалфєй) тощо.
Пароніми (грец. para – біля, поруч, оnума – ім’я) – слова, які дуже близькі за своїм звучанням, але різні за значенням і написанням.
Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:
ознайомити – дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом);
познайомити – представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);
Паронімічна пара (або й більша кількість слів) може відрізнятися суфіксами, напр.:
адресант – той, хто посилає лист, телеграму, відправник;
адресат – той, кому адресується лист, телеграма, одержувач;
Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами є дуже багато прикметників. Знати їхні значення або й невеликі значеннєві відтінки важливо, тому що можна допустити помилку тоді, коли вони вступають у зв’язки з іншими словами, на рівні синтаксичних сполучень. Прикметники тут є важливим засобом уточнення інформації. До прикладу:
виборний – орган, посада, особа;
виборчий – округ, дільниця, комісія, бюлетень, голос, кампанія;
У мовній практиці відбувається змішування паронімічних пар, слова в яких відрізняються наявністю / відсутністю постфікса -ся. Для прикладу:
вибачати – виявляти поблажливість до когось, прощати провину;
вибачатися – просити вибачення, усвідомлюючи свою провину;
У паронімічні ряди можуть поєднуватися споріднені слова і випадково співзвучні. У багатьох випадках вони відрізняються голосними чи приголосними звуками, звукосполученнями, наявністю / відсутністю закінчення, напр.:
в’язи – шийні хребці, задня частина шиї; шия;
м’язи – тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху;
Якщо орієнтуватися на широке розуміння паронімії, до таких паронімічних пар можна зарахувати й такі, у яких близькозвучність сумнівна, але частотність вживання у невластивому значенні велика, напр.:
виключно – лише, тільки (виключно для працівників банку);
винятково – дуже, особливо, надзвичайно (практика має винятково важливе значення);
6. Протокол
Документ, у якому фіксуються хід і результати роботи нарад, засідань, зборів, конференцій. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, а також рішення, прийняті в результаті обговорення.
Протоколи загальних зборів (засідань, нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени комісій.
Текст протоколу складається з двох частин: вступної та основної. У вступиш частині вказується дата проведення зборів, зазначаються прізвища та ініціали всіх присутніх.
При великій кількості присутніх на засіданні їх список складається окремо й додається, а в протоколі зазначається лише загальна кількість присутніх. У цій частині подається також порядок денний зборів з переліком питань, що розглядаються. Основний текст протоколу поділяється на розділи, які в і д п о в і д а ю т ь пунктам порядку денного. Кожен розділ містить такі частини:
— слухали;
— виступили;
— ухвалили.
Слово СЛУХАЛИ, як правило, друкується великими літерами, після нього ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказуються ініціали й прізвище доповідача, тема доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається.
Так само оформляється розділ ВИСТУПИЛИ.
У розділі УХВАЛИЛИ повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої й резолюційної частин.
За обсягом фіксованої інформації протоколи бувають
трьох видів:
1) короткі (записуються обговорювані питання, прізвища доповідачів, прийняті рішення);
2) повні (відрізняються від коротких стислим поданням виступів доповідачів і учасників);
3) стенографічні (дослівно фіксують увесь хід засідання).
Р е к в і з и т и:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок (вказується структурний підрозділ або колегіальний орган).
3. Дата засідання.
4. Номер.
5. Гриф затвердження (якщо потрібно).
6. Текст.
7. Підписи голови й секретаря.
ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ
Це документ, що являє собою частину протоколу, потрібну для вирішення окремого питання. Його складають та надсилають (або передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.
Р е к в і з и т и:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок протоколу.
3. Номер протоколу.
4. Дата протоколу.
5 Текст витягу.
6. Дата складання витягу.
7. Підпис секретаря або голови засідання.
8. Печатка.