План

1. Вихідні відомості в книжковому стандарті.

2. Видавничий репертуар періоду Української Народної Республіки. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр УНР.

3. Типологія художніх видань та специфіка роботи редакторами над їхнім упорядкуванням.

4. Редакторський і видавничий досвід Івана Огієнка.

5. Історія видавничої стандартизації в Україні.

6. Едитологія як інформологічна наука. Аспекти редагування (нормативне, загальне, творче, спеціальне).

4. Редакторський і видавничий досвід Івана Огієнка.

1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що являв собою лише частину головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську мову, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов в Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.

Головний редактор і видавець науково-популярного місячника "Рідна мова". Організатор видавництва "Українська друкарня", інформаційного бюлетня консисторії "Звідомлення з Холмсько-Підляської єпархії". Співініціатор фундації і дописувач газети "Холмська земля". Холм. Видавець і редактор народного християнського місячника "Слово істини".

1903 — 1909 - Зокрема, після вимушеного проголошення конституційних свобод починається бурхливе відродження українського друку. знайомиться з М. Грушевським, Б. Грінченком, П. Житецьким, активно співробітничає в ряді українських газет, зокрема «Раді», «Громадській думці», стає членом «Просвіти», бере безпосередню участь у випуску «Записок українського наукового товариства в Києві» (коректором, а згодом — і редактором). Ставши членом Ради новоутвореного Міністерства освіти, Огієнко виступає з ініціативою про заснування Українського народного університету, який згодом перетворюється в Український державний університет. Тут, зокрема, він розробляє і читає для студентів новий курс лекцій «Українська культура», який було оперативно видано окремою книжкою для широкого читацького загалу в 1918 році,. Цією справою він серйозно зайнявся ще з перших днів заснування Кам’янець-Подільського університету. З безпосередньою участю ректора там виходили науково-популярні місячники «Нове життя», «Нова думка»; На їх сторінках уперше побачили світ твори В. Самійленка, Ю. Липи, М. Драй-Хмари. За часів його ректорства побачили світ п’ять томів «Записок Кам’янець-Подільського Державного Українського університету». Задумане в Кам’янці професор Огієнко почав активно реалізовувати вже у Варшаві.

з 1935 року приступає до організації видання науково-літературного місячника, присвяченого вивченню української культури, під назвою «Наша культура». За три роки на сторінках часопису побачили світ десятки статей, нарисів, розвідок з усіх ділянок української духовної й матеріальної культури, зокрема історії, літератури, мови, мистецтва, філософії, театру, етнографії, права, археології, палеографії, педагогіки, економіки, історії церкви.

Відтак у професора Огієнка визріває план підготовки й видання 30-томної «Бібліотеки українознавства». Про це були повідомлені україномовні читачі з усього світу через «Нашу культуру». Передбачалося щорічно видавати по шість томів, кожний з яких містив би закінчену науково-популярну працю з тієї чи іншої галузіукраїнознавства.


5. Історія видавничої стандартизації в Україні.

Потреба в уніфікації того чи іншого виробу людських рук виникла в суспільстві дуже давно. Щодо витоків цієї проблеми у видавничій справі, то можна найперше згадати повільне зародження і становлення конкретних основних параметрів первинних матеріалів, що клалися в основу творення рукописних книг, – ширину й довжину сувоїв, папірусних аркушів чи глиняних табличок. Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил щодо виготовлення і тиражування книг.Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім, за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно-видавничого і книготорговельного процесу в цілому. По-друге, йдеться про повноту, зручність, точність і водногчас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання. По-третє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями. Іншими словами, ідеться про законне право держави посісти належне місце серед книговидавничих набутків інших країн світу. Саме перелічені вище чинники й поклали до життя Міжнародну організацію із стандартизації (ISO), нормативні положення якої клалися в основу розробки відповідних документів окремих держав. Виникла ця організація 1946 року.В Україні систему ISBN було впроваджено з 1988 року. Ідентифікатором Радянського Союзу, була цифра 5. Після здобуття Україною незалежності виникла потреба створення національного управлінського органу, який міг би здійснювати відповідний контроль за системою ISBN. Тому наказом Мінпресінформу (нині Державний комітет з інформаційної політики) у лютому 1996 року було створено робочу групу з впровадження в Україні системи Міжнародної стандартної нумерації друкованих видань. Протягом терміну свого існування цією групою діючим видавництвам та видавничим організаціям України було присвоєно видавничі ідентифікатори.

Знаходиться ISBN у нижньому лівому куті звороту титульної сторінки книги та внизу реквізитної сторінки наприкінці книги або четвертої сторінки обкладинки (суперобкладинки), палітурки.У березні 1997 року як підрозділ Книжкової палати України, було утворено Національне агенство ISBN (далі НА ISBN), яке на території нашої держави несе відповідальність за впровадження і пропаганду системи ISBN, контроль за правильністю її функціонування. Співробітники НА ISBN присвоюють суб’єктам видавничої діяльності ідентифікатори видавців та ведуть їх реєстр, який двічі на рік надсилається до Міжнародного агенства ISBN/ISMN надають у користування ISBN, перевіряють правильність проставлення ISBN на обов’язкових примірниках, що, згідно з Законом, надходять до Книжкової палати, та їх відповідність наданим у користування видавцям ISBN, готують інструктивно-методичні матеріали, проводять консультації з питань функціонування системи ISBN.


6. Едитологія як інформологічна наука. Аспекти редагування (нормативне, загальне, творче, спеціальне).

Едитологія – наука, що описує теорію редагування повідомлень і видавничу діяльність. За масштабами описуваного світу науки класифікують на ті, що описують мегасвіт(космос), макросвіт(оточуючий людину світ), мікросвіт(світ елементарних часток). Едитологія займає місце серед тих наук, що описують макросвіт. Едитологія розташована на перетині інформологічних та суспільних наук: 1.Лінгвістика, 2.Літературознавство, 3.юриспруденція, 4.етика і естетика, 5.логіка, 6.психологія, 7.поліграфія, 8.кібернетика.

Загальне(універсальне) редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для користування читачем. Основними складовими є: 1)усунення логічних помилок; 2)перевірка фактичної достовірності матеріалу за допомогою довідкової, енциклопедичної та словникової літератури, редагування тематики композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

Спеціальне редагування можна поділити на підвиди:1)літературне редагування; 2)наукове редагування; 3)художньо технічне редагування. Головною метою літературного редагування є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору. Йдеться передусім про вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок. Основне завдання наукового редагування – аналіз, оцінка твору і виправлення неточностей з наукового погляду. Процес художнього редагування передбачає: замовлення художнього оформлення видання; оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність видання художньому та поліграфічному оформленню. Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає: технічні параметри складання й верстки, шрифтову палітру складання, величину та гарнітуру шрифтів, відступи, спуски, підверстки.

Нормативне – приведення повідомлення доусіх необхідних норм: лінгвістичних, риторичних, видавничих. Робота редактора полягає у знанні цих норм. Основні процедури: 1)контроль за грамотністю, 2)стеження за логічністю, зрозумілістю, 3)перевірка правильності імен, цитат, рубрик,4)укладання біографічних довідок, редакційних приміток та анотацій,5)шрифтова розмітка. Норми редагування різні залежно від галузі і її призначення. Галузі: художня література, публіцистика, ділові папери, наукові видання, науково-популярні і популярні видання, інформаційні видання, виробничі, навчальна література, довідкові видання, рекламні видання, дитячі видання.

Творче редагування (займає приблизно 80%)– додавання до повідомлення чогось нового, усунення зайвого і модифікація наявного.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 12

Бесплатная работа

Закрыть

Издательское дело, книгоиздания и книгопечатание 3

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.